Володимирська гірка

Бронзовий князь Володимир із хрестом дивиться на Дніпро з крутого схилу вже понад півтора століття — і краєвид біля його підніжжя досі вважають одним із найкрасивіших у Києві. Володимирська гірка — це парк-тераса над правим берегом, де тінисті алеї збігають до річки, а вечорами світиться скляна арка нового пішохідного мосту.

Місцина невелика — лічені гектари схилу — але вона вміщує одразу кілька київських легенд. Саме звідси, за переказами, починалося хрещення Русі; саме тут стоїть найстаріший скульптурний пам'ятник столиці; саме сюди приходять, щоб побачити Дніпро, Поділ і лівий берег з висоти пташиного польоту. Прогулянка гіркою — це не окрема «галочка» в списку, а радше камертон, за яким налаштовуєшся на весь історичний центр Києва.

Історія Володимирської гірки

Схил, який ми сьогодні звемо Володимирською гіркою, колись належав Михайлівському Золотоверхому монастирю — на цих сонячних кручах ченці тримали виноградники. Звідси й давніша назва місцини — Михайлівська гора. Ім'я «Володимирська» закріпилося за нею вже у ХІХ столітті, після появи пам'ятника князю-хрестителю.

Як упорядкований парк гірка постала приблизно в 1840-х роках (джерела називають облаштування впродовж 1840–1849 років, і цю дату варто сприймати як орієнтовну). Круті схили тоді укріпили, проклали «шосовані» доріжки, цегляні спуски й резервуари, а на кількох рівнях розбили тераси з оглядовими майданчиками над Дніпром. Так місто отримало один із перших своїх публічних парків — місце для неквапливих прогулянок, а згодом і для концертів та театральних вистав просто неба, які на межі ХІХ–ХХ століть збирали чималу публіку.

Гірка овіяна легендами. Розповідають про давні поховання й церковні реліквії у надрах пагорба та про глибокий підземний колодязь під постаментом монумента. Перевірити ці перекази важко, та вони чудово пасують до атмосфери схилу — тут справді відчуваєш, що стоїш на дуже старій київській землі.

Пам'ятник князю Володимиру

Композиційне серце парку — пам'ятник Володимиру Великому, який тримає в руці високий хрест і дивиться понад Дніпром на лівий берег. Його врочисто відкрили 28 вересня (за старим стилем) 1853 року, і відтоді він вважається найстарішим скульптурним пам'ятником Києва, що зберіг первісний вигляд.

Пам'ятник — праця цілого суголосся майстрів. Бронзову постать князя відлив за моделлю скульптор Петро Клодт, горельєф «Хрещення Русі» на постаменті виконав Василь Демут-Малиновський, а архітектурну частину — п'єдестал у вигляді восьмигранної каплиці в псевдовізантійському стилі — спроєктував Олександр Тон. Сама фігура має близько 4,4 метра заввишки, а разом із високим постаментом монумент сягає понад двадцяти метрів, тож його силует читається з багатьох точок правого берега й з-за ріки.

Цікаво, що ідея вшанувати князя народжувалася непросто. Проєкт обговорювали ще з 1830-х років, а частина духовенства взагалі противилася «ідолоподібній» статуї святого. Компромісом стало те, що вшанування Володимира втілили не лише в монументі, а й у майбутньому Володимирському соборі. Наприкінці ХІХ століття хрест у руці князя обладнали електричним підсвічуванням (за даними джерел, приблизно з 1895 року), і відтоді світний хрест над кручами став одним із упізнаваних нічних образів Києва. Цю деталь варто тримати в голові з поправкою: режим підсвічування з роками змінювався.

Скляний пішохідний міст

Найновіша зірка гірки — пішохідно-велосипедний міст, який кияни одразу охрестили «скляним». Його відкрили 25 травня 2019 року, до Дня Києва, і він миттєво став хітом прогулянок та соцмереж.

Міст перекинуто над Володимирським узвозом і з'єднано ним два парки — Хрещатий (біля Арки, присвяченої дружбі та возз'єднанню, яку в наш час переосмислено) і власне Володимирську гірку. Довжина конструкції — близько 216 метрів, ширина в різних місцях коливається приблизно від 6 до 14 метрів, а над узвозом полотно здіймається на кілька десятків метрів. У найширших вигинах у підлогу вмонтовано прозорі скляні секції: ставши на них, бачиш дорогу й дерева просто під ногами — легкий лоскіт висоти гарантовано. За заявами будівельників, скляні ділянки розраховані на солідне навантаження, тож переходити ними цілком безпечно, хоча вражень це не зменшує.

Міст не лише ефектний, а й практичний: він «зшив» докупи великий прогулянковий маршрут центру — від Печерська й Маріїнського парку через Хрещатий парк і гірку далі до Михайлівської площі, Пейзажної алеї та Гончарів-Кожум'яків. Тепер цю частину міста можна пройти майже без спусків у гамірні вулиці, тримаючись зелених схилів і краєвидів.

Панорами й оглядові майданчики

Заради панорам на Володимирську гірку й приходять. Схил обернений на північ і схід, до Дніпра, тож із його терас і майданчиків розгортається щедра стрічка краєвидів: широка ріка з островами, дахи й бані Подолу внизу праворуч, довгі мости й розмаїтий лівий берег на протилежному боці.

Оглядових точок тут кілька. Майданчик біля самого пам'ятника — класичний, «листівковий»: звідси Дніпро найпарадніший. Скляний міст додає ще один рівень висоти й нові ракурси — з нього добре видно і кручі, і місто вглиб. А тихі бічні алеї середньої тераси дарують камерніші кадри, коли ріка визирає крізь гілля. Фотографи полюбляють приходити сюди на «золоту годину»: надвечір сонце йде за спину до правого берега, м'яко підсвічуючи воду й далекі споруди лівобережжя.

Порада на практику: закладайте кілька зупинок — біля монумента, на мосту й на нижчих терасах, — бо з кожного рівня Дніпро виглядає по-іншому. І не поспішайте йти після заходу сонця: коли внизу засвічуються ліхтарі Подолу й мостів, гірка показує зовсім інше, вечірнє обличчя.

Як дістатися (метро, фунікулер)

Володимирська гірка лежить у самому серці історичного Києва, тож дійти сюди пішки можна з кількох знакових точок. Найпростіше — від Михайлівської площі й Михайлівського Золотоверхого собору: гірка починається буквально поруч, у неї легко спуститися алеями верхньої тераси. Від станцій метро в центрі (Майдан Незалежності та вузол Хрещатик/Майдан) до площі — коротка прогулянка бульварами.

Знизу, з боку Подолу, орієнтиром є станція метро «Поштова площа» зеленої лінії: звідси зручно піднятися на гору київським фунікулером. Ця маленька канатна залізниця з'єднує Поштову площу біля Дніпра з верхнім містом коло Михайлівської площі; її запустили ще на початку ХХ століття (близько 1905 року), і сама поїздка вже є атракцією — вагончик повзе крутим схилом повз зелень, відкриваючи вид на ріку. Вгорі від верхньої станції фунікулера до гірки — лічені хвилини ходьби.

Ще один мальовничий варіант — прийти з боку Хрещатого парку і перейти на гірку скляним мостом. Хоч би який шлях ви обрали, місцевість горбиста: тут вистачає сходів і підйомів, тож зручне взуття буде до речі. Точні орієнтири — Володимирський узвіз і Михайлівська площа; це самий центр правобережжя, приблизно на широті 50,46° і довготі 30,53°.

Що поруч: Михайлівський собор, Поділ

Володимирська гірка — не самотній острівець, а ланка в цілому намисті визначних місць, і саме тому сюди варто закладати не годину, а півдня.

Одразу над парком, на верхній терасі, стоїть Михайлівський Золотоверхий монастир із його сяйливими банями та широкою площею перед ним — одна з найкрасивіших панорам старого Києва. Поряд — Софійська площа з дзвіницею Софії Київської, урядовий квартал, початок Пейзажної алеї з її казковими скульптурами. Через скляний міст рукою подати до Хрещатого й Маріїнського парків, а далі — до Печерська й Лаври.

Вниз від гірки відкривається Поділ — стародавній ремісничо-торговий район біля ріки, з Контрактовою площею, вузькими вуличками, кав'ярнями й набережною. Спуститися туди можна фунікулером або пішки, і це чудове продовження маршруту: згори ви милуєтеся Подолом здалеку, а потім опиняєтеся просто серед його вулиць. Така зв'язка «верхнє місто — гірка — Поділ» дає відчути Київ у розрізі: від князівських круч до життєрадісної низовини над Дніпром.

Пори року та поради

Гірка гарна цілий рік, але кожен сезон показує її по-своєму. Навесні схили спалахують молодою зеленню й цвітом, і саме тоді тут особливо людно на вихідних. Улітку старі дерева дають рятівну тінь, а вечори на терасах — довгі й теплі; це найкраща пора для прогулянок «на золоту годину» і для видів на підсвічений вечірній Дніпро. Осінь одягає схили в золото й багрянець — фотографи вважають її тутешнім піком краси. Узимку парк тихішає, доріжки й сходи можуть бути слизькими, зате засніжені тераси й хрест над кручами виглядають майже казково.

Кілька практичних порад наостанок. Взувайтеся зручно — на вас чекають сходи, підйоми й нерівні доріжки. Плануйте маршрут із запасом часу: ідеально поєднати гірку зі скляним мостом і спуском на Поділ. Прозорі секції мосту безпечні, тож не бійтеся ступити на скло — саме звідти виходять найефектніші кадри. І якщо є змога, поверніться сюди після заходу сонця: підсвічений хрест, вогні Подолу й мостів через Дніпро роблять Володимирську гірку одним із найромантичніших місць нічного Києва.