Володимирський кафедральний собор

Сім куполів неовізантійського собору на бульварі Шевченка ховають усередині один із найкрасивіших храмових інтер'єрів Києва — розписи Віктора Васнецова, Михайла Нестерова й Михайла Врубеля. Володимирський собор зводили два десятиліття, з 1862 по 1882 рік, і присвятили 900-літтю хрещення Русі; його стінопис досі вважають вершиною церковного мистецтва свого часу.

Цей собор задумувався як пам'ятник особливої ваги — храм на честь 900-річчя хрещення Русі, події, з якою пов'язують ім'я князя Володимира. Саме тому він присвячений святому рівноапостольному Володимиру, хрестителю Русі, і саме тому будували його так довго й так наполегливо, попри всі труднощі. Сьогодні Володимирський собор — це не лише діючий храм, а й справжня художня галерея під склепіннями: його інтер'єр розписували художники, чиї імена увійшли в історію мистецтва.

Для мандрівника це одна з тих локацій, де історія, архітектура й живопис сплітаються в єдине ціле. Сюди приходять і як до святині, і як до музею, і просто щоб постояти в тиші під високими банями, розглядаючи фрески, які створювалися десятиліттями. У цій статті ми пройдемося історією будівництва собору, зазирнемо в його розписи, розберемося з архітектурним стилем, розповімо про святині, підкажемо, як дістатися, що подивитися поруч, і дамо кілька практичних порад.

Володимирський собор — це православний кафедральний храм, одна з архітектурних візитівок Києва XIX століття. Він розташований на бульварі Тараса Шевченка, у Шевченківському районі, майже навпроти Ботанічного саду імені Фоміна, у щільній історичній забудові центру міста. Місце обрано не випадково: наприкінці ХІХ століття цей район активно забудовувався, і величний собор мав стати духовною й візуальною домінантою нового Києва.

За різними джерелами, довжина храму сягає близько 55 метрів, а висота — приблизно 49 метрів, тож споруда добре читається в панорамі міста. Собор увінчаний сімома золоченими банями — число доволі рідкісне для храмів такого типу, і саме воно надає силуету впізнаваності. Центральний купол помітно домінує над бічними, а фасади із жовтої цегли, оздоблені аркадами й пілястрами, створюють відчуття водночас масивності й дивовижної легкості.

За своїм статусом Володимирський собор упродовж різних періодів був і залишається одним із головних храмів Києва. Варто обережно зауважити щодо церковної приналежності: історично й адміністративно юрисдикція собору змінювалася в різні епохи, і це питання краще уточнювати за актуальними офіційними джерелами перед відвідинами. Для туриста ж головне інше — це місце з надзвичайно потужною атмосферою, де багатовікова традиція, монументальний живопис і жива молитовна практика існують поруч.

Історія будівництва (1862–1896)

Ідея звести в Києві храм на честь 900-річчя хрещення Русі визріла ще в середині ХІХ століття — за низкою джерел, її пов'язують із митрополитом Філаретом приблизно на початку 1850-х років. Кошти на будівництво збирали всім миром: пожертви надходили з різних куточків, і коли сума сягнула значних розмірів, справа зрушила з місця. Перший камінь заклали 1862 року — за традиційною датою, у липні, у день пам'яті князя Володимира, у присутності духовенства й міської знаті.

Але легкою будівельна історія не була. Уже до середини 1860-х років храм звели до рівня куполів — і тут почалися серйозні проблеми: стіни, а слідом за ними арки й перекриття дали глибокі тріщини. Стало зрозуміло, що конструкція може не витримати ваги бань. Роботи фактично зупинилися на роки, і врятувати проєкт удалося завдяки інженерним розрахункам, які дозволили підсилити споруду. Будівництво відновили в 1870-х роках, і основний обсяг мурувальних робіт завершився приблизно до 1882 року.

Ще більше часу забрало художнє оздоблення: розписи інтер'єру створювалися упродовж другої половини 1880-х — 1890-х років. Урочисте освячення собору відбулося 1896 року — за поширеною датою, наприкінці серпня. Загалом від закладання першого каменю до освячення минуло понад три десятиліття. У проєктуванні й спорудженні храму в різні періоди брали участь кілька архітекторів — серед них називають Івана Штрома і Павла Спарро як авторів початкового задуму, Олександра Беретті, який переробляв проєкт і наглядав за будівництвом, а також інших майстрів, що вирішували конструктивні й оздоблювальні завдання. Точні ролі та дати за різними джерелами можуть дещо різнитися, тож деталі варто сприймати обережно.

Розписи Васнецова й Нестерова (інтер'єр)

Головна причина всесвітньої слави Володимирського собору — це не стільки його зовнішній вигляд, скільки інтер'єр. Коли переступаєш поріг, опиняєшся ніби всередині величезної ілюстрованої книги: стіни, склепіння, стовпи — усе вкрито монументальним живописом на біблійні та історичні сюжети. Роботи над оздобленням тривали приблизно з середини 1880-х до середини 1890-х років, і керував ними мистецтвознавець та професор Адріан Прахов, який і зібрав команду майстрів.

Провідну роль відіграв Віктор Васнецов, якому належить розпис головної нави. Саме його пензлю приписують одні з найвідоміших образів собору — велична постать Богоматері з немовлям на золотому тлі центральної апсиди, монументальні композиції на кшталт «Хрещення Русі» й «Страшного суду», а також цілу галерею постатей святих та історичних діячів — від княгині Ольги до самого Володимира. Образ Богоматері Васнецова став одним із найупізнаваніших у православному мистецтві й був розтиражований у безлічі копій.

Поряд із Васнецовим працював Михайло Нестеров, який виконав частину композицій, зокрема сцени на релігійні теми та образи для бічних просторів храму. До оздоблення долучилися й інші митці — брати Свєдомські, Вільгельм Котарбінський, а також Михайло Врубель, чиї орнаменти й ескізи посідають окреме місце в історії собору. За загальними оцінками, над розписами в різний час працювали десятки художників, включно з місцевими київськими майстрами. Живопис виконано переважно олійними фарбами по спеціально підготованому тиньку, тож результат вражає і насиченістю кольору і масштабом задуму.

Неовізантійська архітектура собору

Архітектурно, Володимирський собор належить до так званого неовізантійського стилю — напряму, який у ХІХ столітті свідомо звертався до спадщини візантійського й давньоруського храмобудування. Проєктанти орієнтувалися на образ давньоруського шестистовпного триапсидного храму — тобто споруди з трьома вівтарними виступами-апсидами зі сходу та внутрішнім простором, поділеним рядами стовпів на нефи. У результаті вийшов храм, який силуетом і пропорціями перегукується з давніми київськими соборами, але водночас має цілісний, «зібраний» вигляд ХІХ століття.

Найпомітніша риса екстер'єру — сім золочених бань. Планів щодо кількості куполів у процесі проєктування було кілька, і зупинилися саме на семи, що дало собору його впізнаваний ритм: масивний центральний купол і менші довкола. Фасади з теплої жовтої цегли оздоблені аркатурними поясами, пілястрами й декоративними елементами, а окремі дослідники відзначають у деталях відлуння неоренесансу та ампіру. Попри реальну масивність мурування, храм не виглядає важким — цьому сприяють вертикальне членування й гра світлотіні на фасадах.

Всередині простір організований навколо центральної осі: погляд одразу спрямовується до вівтарної апсиди й підкупольного простору. Хори ділять інтер'єр на частини, а система стовпів і арок створює природні площини для монументального живопису — фактично архітектура тут працює як «рама» для розписів. Саме поєднання строгої візантійської логіки плану з розкішшю настінного живопису й робить Володимирський собор таким цілісним художнім висловлюванням.

Святині та богослужіння

Володимирський собор — це діючий храм, у якому регулярно відбуваються богослужіння, і для багатьох відвідувачів він насамперед святиня, а вже потім пам'ятка мистецтва. Тут зберігається чимало шанованих реліквій, до яких приходять паломники. Серед найвідоміших святинь називають мощі великомучениці Варвари — до них, за свідченнями, приходять тисячі вірян із проханнями про здоров'я й заступництво, — а також мощі святителя Макарія, митрополита Київського.

Окрім мощей, у соборі перебуває низка шанованих ікон, серед яких згадують образи Богородиці різних іконографічних типів та ікони святих із частинками мощей. Для віруючих це місце особливої молитовної практики, тож у дні великих свят тут буває багатолюдно, а біля головних святинь може збиратися черга. Якщо ваша мета — спокійно розглянути розписи, варто врахувати цей ритм храмового життя й обирати спокійніші години.

Щодо графіка богослужінь і годин відвідування: за наявними даними, собор зазвичай відчинений щодня з раннього ранку до вечора, а вхід є вільним. Утім, розклад служб і режим роботи можуть змінюватися залежно від церковного календаря та обставин, тож перед візитом найкраще звіритися з актуальною інформацією. Під час богослужінь пересуватися храмом і роздивлятися розписи стає незручно й не завжди доречно, тому для уважного огляду краще прийти поза службою.

Як дістатися до Володимирського собору

Дістатися Володимирського собору дуже просто — це одна з переваг його центрального розташування. Найзручніший спосіб — метро: найближча станція «Університет» червоної лінії розташована буквально за пару хвилин ходьби. Вийшовши зі станції, потрібно лише перейти дорогу — і золоті бані собору вже перед вами. Це робить храм ідеальною точкою для початку або завершення прогулянки центром міста.

Якщо ви рухаєтеся від залізничного вокзалу, шлях також нескладний: можна проїхати одну-дві станції метро або пройтися пішки бульваром. Ще одна корисна орієнтир-станція неподалік — «Золоті ворота», звідки легко дійти до історичних кварталів довкола собору. Тими самими маршрутами курсує наземний транспорт — автобуси, тролейбуси й маршрутки, — але саме метро найпередбачуваніше за часом, особливо в години пік.

Якщо їдете автомобілем, варто врахувати, що це щільний центр із напруженим рухом і обмеженими можливостями для паркування, тож громадський транспорт майже завжди виграє. Для пішоходів собор зручний тим, що вписаний у природний туристичний маршрут: від нього легко продовжити прогулянку до сусідніх пам'яток, не користуючись транспортом узагалі.

Що поруч: парк Шевченка, КНУ, Золоті ворота

Одна з найприємніших особливостей Володимирського собору — те, що він стоїть у самісінькому осерді «культурного» Києва, і довкола зосереджено чимало знакових місць. Просто через бульвар розкинувся Ботанічний сад імені Фоміна — тінисте зелене місце, куди приємно завітати після огляду храму, особливо навесні, коли цвітуть магнолія й бузок.

Зовсім поруч — червоний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка, одна з архітектурних домінантів бульвару, а перед ним затишний парк імені Шевченка з пам'ятником поетові. Це класичне місце для неспішної прогулянки: лавки, каштани, фонтан. Далі, у бік центру, вас чекають Золоті ворота — реконструйована пам'ятка часів Київської Русі й однойменна станція метро, а неподалік — Національна опера України. Усе це складається в компактний і насичений пішохідний маршрут.

Фактично, маючи в запасі пів дня, можна побудувати чудову прогулянку: почати від Володимирського собору, зазирнути до Ботанічного саду, пройтися повз університет і парк Шевченка, дійти до Золотих воріт і завершити біля Опери. Уся ця частина міста насичена кав'ярнями й ресторанами, тож зробити паузу на каву чи обід буде де. Володимирський собор у такому маршруті — природна відправна точка й одне з найяскравіших його вражень.

Place

Золоті Ворота

Київ, 02000, Kyiv

Save Saved

Place

Парк імені Тараса Шевченка

бульвар Тараса Шевченка, Kyiv

Save Saved

Поради для відвідувачів

Кілька практичних порад допоможуть зробити візит комфортнішим. По-перше, врахуйте, що це діючий храм, а не лише музей. Варто вдягтися стримано: жінкам зазвичай доречно прикрити голову й уникати надто відкритого одягу, чоловікам — зняти головний убір при вході. Поводитися всередині слід тихо, а перед тим, як фотографувати, краще переконатися, що це дозволено — у діючих храмах зйомка нерідко обмежена, особливо під час богослужінь.

По-друге, обирайте час із розумом. Щоб спокійно роздивитися розписи Васнецова, Нестерова та інших майстрів, приходьте поза службами й поза великими святами, коли в соборі менше людей. Ранкові будні години зазвичай найтихіші. Якщо ж вам цікаво відчути атмосферу живого богослужіння зі співом і свічками — тоді, навпаки, варто потрапити саме на службу, але тоді детальний огляд живопису відійде на другий план.

По-третє, закладіть достатньо часу — інтер'єр собору не з тих, що оглядаються за п'ять хвилин. Тут хочеться підняти голову й довго розглядати композиції на склепіннях, постаті святих, орнаменти. Візьміть із собою заряджений телефон або камеру (якщо зйомка дозволена), але передусім — готовність просто побути в цьому просторі. І пам'ятайте, що деякі організаційні деталі — режим роботи, розклад служб, питання церковної приналежності — з часом можуть змінюватися, тож найсвіжішу інформацію завжди варто уточнювати з офіційних джерел перед відвідинами.