Арка Свободи українського народу

Там, де зелений схил Хрещатого парку різко зривається до Дніпра, у небо вигинається велика титанова дуга. На сонці вона мерехтить холодним сталевим полиском, а надвечір спалахує кольорами підсвітки й перетворюється на окрему мінідостопам'ятку. Офіційно ця споруда зветься Аркою свободи українського народу, проте кияни старшого віку за звичкою й досі кажуть «Арка дружби народів» — саме таке ім'я вона носила майже чотири десятиліття поспіль.

Якщо коротко пояснити, що це взагалі таке: перед вами висока напівкругла металева арка, що ефектно нависає над оглядовим майданчиком у центрі міста. Донедавна під нею стояла бронзова скульптурна група, яка й несла все ідеологічне навантаження, а сама дуга слугувала для неї парадною рамкою. Тепер скульптури немає — і акцент повністю змістився з політичного меседжу на те, заради чого сюди приходять насправді: широку, майже безмежну панораму річки, Труханового острова, Подолу та лівого берега.

Це одна з тих локацій, повз яку в Києві важко пройти байдуже. З одного боку — впізнаваний силует, що потрапляє чи не на кожну листівку правого берега. З іншого — жива історія переосмислення, коли за лічені тижні радянський монумент «вічної дружби» перетворився на символ незалежності та стійкості. У цьому матеріалі ми спокійно розберемо, звідки взялася сама споруда, чому й коли її перейменували, які краєвиди на вас чекають, як сюди дістатися та що подивитися поруч. Одразу зазначимо чесно: щодо частини точних цифр і дрібних дат відкриті джерела подекуди різняться, тож такі місця ми окремо позначаємо як орієнтовні.

Історія арки

Задум монумента визрів тоді, коли Київ готувався одразу до двох великих ювілеїв — 1500-річчя міста та 60-ї річниці утворення СРСР. Комплекс зводили кілька років наприкінці 1970-х — на початку 1980-х, і за конструкцією традиційно закріпився саме 1982 рік, хоча щодо точної дати відкриття джерела трохи розходяться. Над ансамблем працювала ціла команда: скульптор Олександр Скобліков разом з архітекторами Ігорем Івановим, Сергієм Миргородським і Костянтином Сидоровим.

Серцем композиції стала велетенська дуга з титанового сплаву — металу, який у ту епоху асоціювався з космосом і технологічним поступом. У різних джерелах висота дещо відрізняється, та загалом знаходиться вона у діапазоні 30–35 метрів. Гладка поверхня разом із вигнутою формою давала ефект своєрідної застиглої веселки над схилом, тож у побуті арку часто так і називали — веселковою.

Під дугою розміщувалися дві скульптурні групи. Головна — бронзова, з двох робітників, українця й росіянина, що разом підіймали над головами стрічку з орденом; за поширеними даними, її висота сягала близько шести метрів. Поряд стояла гранітна композиція, присвячена Переяславській раді середини XVII століття. Ідея була цілком прозора — оспівати радянський міф про «возз'єднання» та непорушну єдність народів. Утім, така символіка подобалася далеко не всім: за важку нависаючу форму дугу нерідко саркастично прозивали «ярмом». Уже це підказує, що навіть у радянські роки ставлення до пам'ятника не було одностайним.

Перейменування 2022 року

Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році зробило радянську символіку арки не просто анахронізмом, а відвертим викликом. Монумент, що прославляв «дружбу» з державою-агресоркою, уже не міг лишатися в центрі столиці таким, яким його задумували за СРСР.

Події розгорталися стрімко. Наприкінці квітня 2022 року почали знімати бронзову групу двох робітників — і сам момент вийшов майже символічним. Під час демонтажу у фігури, що асоціювалася з росіянином, за численними повідомленнями, буквально відпала голова; цей кадр швидко розлетівся мережею і багатьма був сприйнятий як влучна метафора того, що коїлося тоді на фронті. Невдовзі, у травні 2022 року, Київська міська рада офіційно закріпила за спорудою нову назву — Арка свободи українського народу.

Доля решти радянських елементів вирішувалася поступово вже наступного року. За наявними даними, навесні 2024-го профільні інституції визнали доцільним подальший демонтаж, об'єкт вилучили з реєстру нерухомих пам'яток, а згодом прибрали й гранітну групу, пов'язану з Переяславською радою. При цьому саму титанову дугу вирішили зберегти: міська влада не раз наголошувала, що це впізнаваний елемент київського краєвиду, а її сенс просто переосмислено — тепер це знак свободи, а не «ярмо». Оскільки дискусія про остаточну долю конструкції час від часу поновлюється, конкретні дати й статус варто звіряти з актуальними джерелами.

Оглядові майданчики й панорама Дніпра

Навіть якщо повністю відкинути історичний контекст, сюди варто піднятися заради самих лише краєвидів. Арка стоїть на високій дніпровській кручі, а простір довкола неї фактично працює як велика оглядова тераса над правим берегом.

З майданчиків біля дуги розгортається широка панорама: могутня стрічка Дніпра, зелений Труханів острів, історичний Поділ, мости й забудова лівого берега, що тане в серпанку на обрії. Удень добре видно рух річкового транспорту й велику воду, а на заході сонця схил перетворюється на одну з найромантичніших точок міста — небо над лівобережжям забарвлюється теплими тонами, і Київ поволі вмикає вогні. Сама арка теж має художнє підсвічення, тож увечері вона немов оживає.

Простір довкола впорядкований: доріжки, лавки, зони, де можна спокійно постояти й роздивитися місто без поспіху. Не дивно, що це популярне місце для прогулянок, побачень і фотосесій, а в теплий сезон і на вихідних тут буває багатолюдно. Вхід на майданчики вільний — щоб просто помилуватися панорамою, платити не потрібно. Наша порада проста: цілься саме на «золоту годину» перед заходом сонця й прихопи вітрозахисну куртку, бо на відкритому схилі над рікою навіть улітку буває свіжо. А якщо хочеться порожнього кадру без натовпу — приходь зранку.

Скляний міст поруч

Одна з головних причин планувати похід до арки «в комплекті» — це сучасний пішохідно-велосипедний міст через Володимирський узвіз, який кияни й гості міста майже одностайно кличуть «скляним».

Його перекинули над узвозом порівняно нещодавно, з'єднавши два зелені масиви на схилах: парк «Володимирська гірка» та Хрещатий парк, де й стоїть арка. За поширеними даними, довжина переходу — приблизно 212–216 метрів, а місця на ньому вистачає і пішоходам, і велосипедистам. За характерні прозорі вставки в підлозі оглядових майданчиків його й прозвали скляним: ставши на таку панель, бачиш простір просто під ногами й ловиш відчуття, ніби ширяєш над узвозом. Це не для всіх, хто боїться висоти, зате кадри виходять справді вражаючими.

Саме через таке сусідство — стара веселкова дуга поряд із футуристичним склом — прогулянка тут перетворюється на подорож крізь епохи: від радянського монумента 1980-х до цілком сучасного громадського простору. Логічний маршрут очевидний: прийти до арки, помилуватися панорамою, а тоді пройтися мостом у бік Володимирської гірки (або навпаки). Тримай на увазі дрібну, але корисну деталь: скляні ділянки бувають слизькими після дощу й узимку, тож взуття варто обрати практичне, а під ноги подеколи поглядати.

Як дістатися до Арки Свободи українського народу

Арка лежить у самому серці Києва, тож дорога сюди зазвичай нескладна й приємна. Найзручніше приїхати метрополітеном.

Найближчі станції — «Майдан Незалежності» та «Хрещатик»: вони з'єднані між собою підземними переходами й фактично утворюють один великий пересадковий вузол у центрі. Від виходу до Майдану чи до Європейської площі потрібно спуститися в бік Хрещатого парку та Дніпровських схилів — і вже за кілька хвилин пішки ви опинитеся біля дуги, яку добре видно здалеку. Зручним орієнтиром — «брамою» до паркової зони варто вважати саме Європейську площу.

Якщо ви їдете наземним транспортом, простіше орієнтуватися на зупинки поблизу Європейської площі, куди підходять численні автобусні й тролейбусні маршрути; звідти до арки — коротка прогулянка парком. Тим, хто рухається з боку Подолу чи Михайлівської площі, підійде варіант через Володимирську гірку та скляний міст. Окремого квитка чи розкладу для відвідування немає: це відкритий громадський простір, доступний будь-якої пори й безкоштовний. Приходити комфортно і вдень, і ввечері, коли вмикається підсвітка. Зверніть лише увагу на взуття — до майданчика ведуть схили та сходи, тому зручні кросівки будуть доречнішими за підбори, а з дитячим візком варто закласти трохи більше часу на пологіші обхідні доріжки.

Що подивитися поруч

Велика перевага арки в тому, що вона стоїть посеред цілого сузір'я знакових місць центру, тож одну прогулянку легко розтягнути на цілий день.

Найближче оточення — це власне Хрещатий парк, зелений схил над Дніпром, стежками якого приємно то спускатися, то підніматися, роздивляючись місто з різних ракурсів. Поряд — Європейська площа, звідки рукою подати до Майдану Незалежності, головної площі країни, і до початку Хрещатика. У пішій доступності опиняються й інші центральні пам'ятки та музеї, тож маршрут легко нарощувати за настроєм.

Через скляний міст ви одразу потрапляєте до «Володимирської гірки» — одного з найромантичніших і найстаріших зелених куточків столиці, що спускається до Дніпра кількома ярусами. Його головний акцент — пам'ятник князю Володимиру Великому з хрестом у руці, добре знаний символ Києва. Неподалік, у верхній частині схилів, височіє Михайлівський Золотоверхий монастир, а спуститися звідси до Подолу можна київським фунікулером — старовинним рейковим підйомником. Виходить, що від однієї лише арки за одну прогулянку реально охопити і панораму Дніпра, і скляний міст, і князя Володимира, і фунікулер, і старовинний Поділ. Тому дугу зручно сприймати не як окрему крапку, а як вдалий старт для довшого маршруту зеленим історичним центром.

Place

Майдан Незалежності

Майдан Незалежності, Київ, 02000, Kyiv

Save Saved

Place

вулиця Хрещатик

вулиця Хрещатик, Kyiv

Save Saved

Place

Володимирська гірка

Володимирський узвіз 1, Kyiv

Save Saved

Цікаві факти

Наостанок — кілька деталей, які роблять цю локацію ще колоритнішою.

По-перше, у арки ціла колекція народних імен. Офіційно вона встигла побути «Аркою дружби народів», а нині є «Аркою свободи українського народу», проте в побуті її звали і «веселкою» — за форму й полиск титану — і саркастично «ярмом» за важку нависаючу дугу. Кожне прізвисько по-своєму відбиває ту чи іншу епоху ставлення до монумента.

По-друге, це рідкісний приклад, коли пам'ятник не просто знесли, а переосмислили. Замість того щоб прибрати впізнаваний силует зі схилів, місто зберегло дугу й наповнило її новим змістом — свободи та незалежності, — водночас демонтувавши саме радянські скульптурні елементи. Символічним акордом того процесу став епізод, коли під час знесення бронзової фігури «росіянина» відпала голова: технічна деталь несподівано зазвучала майже поетично.

По-третє, титан як матеріал дуги — промовистий штрих «космічної» естетики радянських 1980-х, коли цей метал сприймали як символ передової інженерії. Сьогодні та сама блискуча арка працює вже на зовсім інший наратив. І, зрештою, головний «факт» лишається суто практичним: попри всі перейменування, для мільйонів людей це передусім найкраще місце, щоб мовчки постояти над Дніпром і подивитися, як вечоріє над Києвом. Радимо не поспішати — закладіть щонайменше годину, аби і краєвидами намилуватися, і сусідні парки неквапно обійти. А конкретні числа й дати з відкритих джерел сприймайте радше як орієнтовні: вони подекуди різняться.