Замок Річарда

На Андріївському узвозі, під номером 15, стоїть будинок, що більше схожий на середньовічну фортецю, ніж на київську кам'яницю початку ХХ століття. Неоготичний «Замок Річарда Левове Серце» оповитий легендами про привидів і «виюче» каміння, а його вежі та шпилі давно стали одним із найвпізнаваніших силуетів узвозу.

Замок Річарда — один із найупізнаваніших символів Андріївського узвозу, тієї самої вулиці, яку часто називають київським Монмартром. Він поєднує в собі одразу кілька речей, за якими сюди тягнуться мандрівники: незвичну для Києва неоготичну архітектуру, шлейф моторошних легенд про привидів і нічне виття та карколомні краєвиди на Поділ і Дніпро, що відкриваються з гори. Це місце, де історія, містика й міський фольклор сплелися в один тугий вузол — і саме тому Замок Річарда варто побачити на власні очі.

Історія будівлі (Андріївський узвіз, 15)

Історія замку Річарда почалася на самому початку ХХ століття. За наявними даними, ділянку на крутосхилі колишньої літописної гори Уздихальниці, нижче від Андріївської церкви, придбав київський підрядник, купецький син Дмитро Орлов. Приблизно у 1902 році він розпочав будівництво п'ятиповерхового прибуткового будинку — того типу споруд, у яких квартири здавали в оренду заможним містянам.

Зводили будинок непросто. За переказами, які наводять київські краєзнавчі джерела, недобудована споруда встигла загорітися, а самого Орлова свого часу спіймали на тому, що він будував без належного офіційного дозволу, через що поліція зупиняла роботи. Попри всі перешкоди, будівництво в основному завершили близько 1904 року, і вже приблизно з 1905-го до нової кам'яниці почали заселятися мешканці.

Щодо авторства проєкту єдиної думки немає, і тут варто бути обережним. Ім'я архітектора, який безпосередньо будував дім, документально не встановлене. За поширеною серед дослідників версією, споруду звели за переробленим проєктом архітектора Роберта Марфельда, опублікованим наприкінці ХІХ століття в архітектурному журналі «Зодчий», — цей проєкт нібито первісно призначався для будинку відомства в Санкт-Петербурзі. Це припущення слід сприймати саме як версію, а не як остаточно доведений факт.

З роками будинок став своєрідним осередком київської творчої інтелігенції. Серед його мешканців у різні періоди називають художників Григорія Дядченка, Фотія Красицького та Івана Макушенка, скульптора Федора Балавенського, а також професора Київської духовної академії Степана Голубєва. Тут певний час містилася й редакція сатиричного журналу — тож життя в «замку» вирувало.

Легенди Замку Річарда (привиди, виття)

Славу «будинку з привидами» Замок Річарда здобув майже одразу після заселення. За міськими переказами, невдовзі по тому, як у кам'яницю в'їхали перші пожильці, з домовласником сталося лихо, будинок перейшов до інших рук, а мешканці почали скаржитися на дике, тужливе виття, що лунало ночами по кімнатах і димоходах. Цей моторошний звук наче й перетворив звичайну прибуткову споруду на «зачарований замок».

Найвідоміша легенда пояснює виття цілком приземлено — і водночас майже детективно. Кажуть, що будівельники, ображені на скупого замовника, який недоплатив їм за роботу, вирішили помститися: заклали в димоходи яєчну шкаралупу. Потрапляючи в потоки повітря, вона резонувала й породжувала ті самі страшні завивання, від яких холола кров. За переказом, від постійного гулу втомився професор Степан Голубєв — він особисто оглянув димохід, знайшов там ту саму шкаралупу й у такий спосіб «розвінчав» містику. Наскільки точно ця історія відповідає дійсності, судити важко: вона побутує в кількох варіантах і давно стала частиною міського фольклору.

Окремий сюжет — доля власника. У народних переказах Дмитро Орлов буцімто загадково зникає або передчасно гине невдовзі після завершення будівництва, і це лише додає будинку зловісного ореолу. Ставитися до таких деталей варто з обережністю: документальних підтверджень драматичних версій бракує, і межа між історією та легендою тут дуже тонка.

Цікаво, що попри всю моторошну славу, сам будинок вважався цілком комфортним для життя. Сучасники згадували, що він мав автономне опалення, каналізацію й навіть облаштований холодний підвал — тобто на «прокляте» житло аж ніяк не скидався. Але добра репутація рідко перемагає ефектну легенду, і саме таємничі історії зробили Замок Річарда по-справжньому знаменитим.

Архітектура неоготики

Головна причина, чому будинок №15 неможливо сплутати з жодним іншим на узвозі, — його архітектура. Замок Річарда збудований у стилі неоготики, тобто в дусі романтичного наслідування середньовічної англійської готики. Для київської забудови початку ХХ століття це був досить незвичний вибір, і саме контраст із довколишніми будівлями робить споруду такою ефектною.

Фасади оздоблені елементами, запозиченими з арсеналу справжніх фортечно-замкових споруд: різнотипними баштами, гострими шпилями, зубчастими завершеннями стін, стрілчастими прорізами вікон. З лівого боку, з боку узвозу, здіймається висока башта з підкресленими «фортечними» рисами — саме вона й формує впізнаваний силует «замку». За описами, у декорі активно використано фігурну цеглу та ліпні деталі, що надають площинам фасаду мальовничості.

Окрему роль відіграє рельєф. Будинок посаджений на крутий схил гори, тож із різних точок він сприймається по-різному: знизу, від початку узвозу, він виростає стрімкою вертикаллю, а зверху, від Андріївської церкви, відкривається зовсім інша перспектива. Ця гра з ландшафтом лише посилює театральність споруди — здається, ніби замок навмисне «вписали» в гору, щоб він панував над вулицею.

Варто наголосити: попри назву й вигляд, Замок Річарда ніколи не був справжнім замком і не має жодного стосунку до англійського короля Річарда I Левове Серце, який жив у ХІІ столітті. Це стилізація, архітектурна гра, данина романтичній добі — і водночас пам'ятка архітектури, що має статус об'єкта культурної спадщини.

Реставрація та сучасний стан

Доля Замку Річарда в останні десятиліття складалася непросто, і його поточний стан варто описувати обережно, адже ситуація час від часу змінюється. Тривалий період будинок стояв фактично занедбаним, потерпав від руйнувань і чекав на повноцінну реставрацію.

За наявними даними, наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років будівлю придбав бізнесмен українського походження зі США, який планував відновити її та пристосувати під сучасне використання. Проте процес виявився надзвичайно затяжним: власник, за повідомленнями, роками збирав численні дозволи, і лише в середині 2010-х справа зрушила з місця. У 2015 році Міністерство культури, як писали медіа, надало дозвіл на «реставрацію з пристосуванням». Серед можливих майбутніх функцій будинку називали готель або житлові апартаменти — проте це радше плани, ніж остаточно втілена реальність.

Реставрація супроводжувалася й гучними скандалами. Зокрема, у 2023 році київські медіа повідомляли про початок робіт із надбудови над будинком, які представники міської влади назвали незаконними, наголошуючи, що йдеться про пам'ятку й що жодної належної проєктної документації на такі роботи погоджено не було. Ця історія викликала занепокоєння в захисників архітектурної спадщини.

Саме тому, плануючи візит, варто заздалегідь уточнювати актуальний стан і доступність об'єкта. Тривалий час Замок Річарда лишався закритим для вільного відвідування зсередини, і вхід усередину міг бути обмежений через реставраційні роботи. Зовні ж будинком можна повноцінно милуватися будь-коли — він чудово оглядається просто з узвозу.

Як дістатися до Замку Річарда

Знайти Замок Річарда дуже просто: він стоїть на Андріївському узвозі, 15, тобто на одній із найзнаменитіших вулиць Києва, що з'єднує Верхнє місто (район Андріївської церкви та Десятинної) із Подолом. Заблукати тут майже неможливо — узвіз один, і «замок» видно здалеку завдяки його високій башті.

Найзручніше діставатися сюди з боку Подолу. Орієнтиром може слугувати найближча станція метро — «Контрактова площа» (синя лінія): від неї до початку Андріївського узвозу зовсім недалеко пішки. Піднімаючись угору мальовничою бруківкою повз крамнички художників і сувенірні ятки, ви невдовзі побачите неоготичний силует будинку ліворуч, ближче до верхньої частини вулиці.

Альтернативний маршрут — згори, від Михайлівської або Софійської площ через Володимирську вулицю до Андріївської церкви, а далі вниз узвозом. Цей варіант гарний тим, що спершу ви опиняєтеся біля храму на оглядовому майданчику, а вже потім спускаєтеся повз Замок Річарда — так краєвиди розкриваються особливо ефектно.

Враховуйте, що Андріївський узвіз — це крутий схил із нерівною історичною бруківкою, тож варто вдягнути зручне взуття, особливо в дощ, коли каміння стає слизьким. Прогулянку сюди легко поєднати з оглядом усієї вулиці, адже головні її принади розташовані на відстані кількох хвилин ходьби одна від одної.

Що поруч: Андріївська церква, Пейзажна алея

Замок Річарда — лише одна з перлин Андріївського узвозу, тож поруч на вас чекає ціле сузір'я цікавинок, і оглянути їх варто за одну прогулянку.

Насамперед це Андріївська церква — справжня окраса Києва, зведена в середині XVIII століття за проєктом видатного архітектора Бартоломео Растреллі. Витончений блакитно-золотий храм у стилі бароко височіє просто над Замком Річарда. Біля церкви облаштований оглядовий майданчик, звідки, за наявними даними, відкриваються неперевершені краєвиди на Поділ, розливи Дніпра та лівобережний Київ — вхід сюди зазвичай за символічну плату, тож ціну варто уточнювати на місці.

За кілька хвилин ходьби від верхньої частини узвозу розкинулася Пейзажна алея — улюблене місце і киян, і туристів. Її прикрашають незвичні лавки та скульптури: довжелезна мозаїчна кішка-стоніжка, дитяча гірка у вигляді Чеширського кота, персонажі казок, фонтанчики та інші фантазійні об'єкти. Це чудова локація для сімейної прогулянки й ефектних фото.

Сам Андріївський узвіз щедрий на музеї та атмосферні місця. Тут розташовані Музей однієї вулиці, що зберігає пам'ять про історію узвозу та його мешканців, Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова в легендарному «Домі Турбіних», Театр на Подолі, численні галереї, майстерні художників і сувенірні ряди. А неподалік, у Верхньому місті, розкинулися Замкова гора (Киселівка), Десятинна церква та інші історичні об'єкти.

Place

Андріївський узвіз

Андріївський узвіз, Kyiv

Save Saved

Place

Андріївська церква

Андріївський узвіз 23, Kyiv

Save Saved

Place

Пейзажна алея

Пейзажна алея, Kyiv

Save Saved

Цікаві факти

Наостанок — кілька цікавинок, які роблять Замок Річарда ще привабливішим для мандрівника.

Назва «Замок Річарда Левове Серце» — неофіційна, а народно-літературна. За однією з найпоширеніших версій, її пов'язують із письменником і закоханим у Київ киянином Віктором Некрасовим, який ще змалку захоплювався романами Вальтера Скотта й нібито перейменував таємничий будинок на честь одного з улюблених героїв. За іншим переказом, назва пов'язана з мешканцем на ім'я Річард, який колись жив у цьому домі. Обидві версії — радше красиві легенди, ніж строго доведені факти.

Попри «англійський» вигляд, будинок не має жодного стосунку до справжнього короля Річарда I Левове Серце — його спорудили на початку ХХ століття, тобто через сім із гаком століть після смерті монарха.

Замок Річарда неодноразово ставав природною декорацією для кіно й фотозйомок: його готичний силует ідеально пасує для історичних і містичних сюжетів. Він давно перетворився на один із головних «фотогенічних» символів Андріївського узвозу.

Будинок стоїть на схилі колишньої гори Уздихальниці — назва цієї місцевості сягає ще літописних часів і сама по собі звучить майже містично, що лише додає локації атмосфери.

І ще одна деталь: незважаючи на репутацію «будинку з привидами», сучасники цінували його передусім за комфорт — автономне опалення, каналізацію, продуманий побут. Так у долі Замку Річарда переплелися дві протилежні слави: моторошна легенда й цілком практична, добротна київська кам'яниця.