Музей-майстерня І.П.Кавалерідзе

Там, де покритий бруківкою Андріївський узвіз закладає свій найкрутіший поворот, а над черепицею дахів раптом зблискує баня Андріївської церкви, ховається будинок номер 21 — на вигляд геть звичайний. Туристи проходять повз нього тисячами, кваплячись сфотографувати Замок Річарда чи поторгуватися за магніт на розкладці. І майже ніхто не спиняється, хоч саме за цими стінами понад століття тому творив майстер, якому згодом дадуть звучне прізвисько «український Мікеланджело».

І це не перебільшення заради красного слівця: за переказами, ще 1911 року в цьому домі Іван Кавалерідзе виліплював модель монумента княгині Ользі — того, що й донині височіє на Михайлівській площі. Нині приміщення відведене під його меморіальний музей-майстерню — це невелика будівля з майже домашнім інтер’єром, де скульптура, кіно й театр поєднуються в один життєпис. Товпи туристів сюди не приходять, і в цьому вся принадність місцини. Заходять радше ті, кому хочеться на годину вислизнути з галасу узвозу й побути віч-на-віч зі спадком людини напрочуд рідкісного, різнобічного обдарування.

Хто такий Іван Кавалерідзе

Дата народження митця — 13 квітня 1887 року, а місце — хутір Ладанський на Сумщині, який тепер має назву село Новопетрівка. Прізвище, незвичне для українського вуха, натякає на грузинське походження: родинний переказ виводить рід Кавалерідзе від грузинських князів, чиї нащадки опинилися на українських землях уже після того, як Кавказ увійшов до складу імперії. Виріс майбутній скульптор у селянській сім'ї, проте потяг до олівця й глини виявив ще змалку.

Сходинки його освіти складалися швидко: спершу художнє училище в Києві, далі Академія мистецтв у Петербурзі, а десь близько 1910–1911 років — Париж, де він потрапив до приватної студії скульптора Наума Аронсона. Подейкують, що там йому випало зблизька приглядатися й до роботи Оґюста Родена, і сліди цього впливу справді проступають у ранній пластиці Кавалерідзе. Але головне, що дало місто на Сені, — це не стільки ремесло, скільки смак до свободи форми, який згодом зробить його твори такими впізнаваними.

Вік йому випав довгий, а доля — типова для митця бурхливого століття: злети чергувалися з ударами епохи. Кавалерідзе застав революцію, дві війни й хвилі тиску на українську культуру, а 1969 року отримав звання народного артиста УРСР. Пішов із життя 3 грудня 1978-го в Києві, спочив на Байковому кладовищі. Про нього кажуть, що він «жив самим лише мистецтвом» — і краще за будь-які слова це підтверджує музей на узвозі.

Історія музею

У самого будинку №21 біографія довга, та для української культури він важить передусім тим, що тут народжувалася скульптура княгині Ольги. Власне, цей епізод і став приводом облаштувати в стінах дому меморіальний осередок.

Відлік історії музею ведуть від початку 1990-х: одні джерела називають 1991 рік, інші — 1993-й, коли задум підтримали міська влада Києва разом із Національною спілкою кінематографістів України. Крок був закономірним. На той час пам'ять про митця вже мала кілька адрес — художньо-меморіальний музей у рідній Новопетрівці та зібрання його скульптур у Сумському художньому музеї. Але саме київський заклад став головним, адже левова частка творчого шляху Кавалерідзе минула саме в столиці.

З часом простір переріс роль звичайного меморіалу. При ньому запрацювала галерея «У домі Івана Кавалерідзе», що приймає виставки нинішніх художників, фотографів, скульпторів. Одним із своїх завдань колектив вважає плекання молодої творчої зміни — студентів мистецьких вишів, початківців-дизайнерів і кінематографістів. Тож дім не законсервований у минулому: це живий майданчик для вернісажів, концертів, творчих вечорів і мистецьких зустрічей.

Творчість: скульптура й кіно

Щоб відчути, чому за Кавалерідзе закріпилося порівняння з Мікеланджело, досить окинути оком масштаб його пластики. Він створив монумент княгині Ользі в Києві (1911) — той самий, робота над яким відбувалася в цьому будинку; радянська влада згодом його знищила, а повноцінно відновили пам'ятник уже за незалежності. З-під його руки вийшли пам'ятники Тарасові Шевченку в Ромнах і Полтаві, постать Григорія Сковороди, монументальні образи історичних діячів. Над київським пам'ятником Ярославу Мудрому митець працював не один рік, але встановили цю роботу вже посмертно — наприкінці 1990-х.

Почерк Кавалерідзе як скульптора ні з чим не сплутати. У найзухваліших ранніх речах вгадуються конструктивізм і кубофутуризм: рубані площини, спрощені до геометрії об'єми, вагома монументальність. Така пластика йшла врівень з авангардними пошуками свого часу, а не пленталася в хвості традиції.

Не менш насиченим був і його кіношлях. Упродовж 1920–1930-х Кавалерідзе працював режисером і сценаристом на кіностудіях Одеси та Києва. Його фільмографія охоплює стрічки «Злива», «Перекоп», «Коліївщина», екранізації української класики — зокрема оперу «Запорожець за Дунаєм» — і пізнішу картину про Сковороду. Кіномова майстра була такою ж рельєфною, як і його статуї: критики описували її то як «кутасту, кубічно виважену», то як «рвану й буремну». Саме поєднання цих двох мистецтв — застиглого об'єму та рухомого кадру — і робить його постать винятковою для української культури.

Що подивитися

Розміри музею невеликі, а от культурну спадщину та експонати важко оцінити: за офіційними даними, фонди музею налічують понад 5000 предметів, пов'язаних із життям і працею митця. Той нечастий випадок, коли невеликий простір не залишає відчуття порожнечі.

Серцевину експозиції утворюють скульптури. Відвідувач побачить моделі та проєкти монументів, що згодом виросли в містах України, — серед них ескізи пам'ятника Кобзареві в Ромнах (одного з найперших взагалі в Україні) та образ Григорія Сковороди. Поряд вишикувалися оригінали станкової пластики: погруддя, композиції, етюди, за якими простежується, як манера автора змінювалася від академічної вивіреності до сміливих, майже кубічних рішень.

Другий великий пласт експозицій розповідає про кінематограф. У сховищах зберігаються рукописні сценарії, рідкісні прижиттєві світлини, афіші, записи фільмів, а також книжки й статті про режисера. Завдяки цьому вдається на власні очі побачити, як в одній людині вживалися монументаліст, постановник і драматург.

І окрема цінність — сама аура майстерні. Простір відтворює атмосферу творчого середовища першої половини ХХ століття: тут не мерзнеш, як у стерильній залі, а почуваєшся гостем художника, який щойно відклав різець і вийшов на хвильку в коридор. За це відчуття живої присутності музей і цінують ті, хто сюди повертається.

Вартість квитків і режим роботи

Двері музею-майстерні відчинені щодня, окрім понеділка, приблизно з 11:00 до 17:00. Понеділок — вихідний, і про це варто пам'ятати, якщо прогулянка узвозом планується саме на початок тижня. Зважаючи на скромні масштаби закладу та ймовірні зміни графіка в дні виставок, під час свят чи з технічних причин, чинний розклад найрозумніше з'ясувати наперед — за телефоном (044) 425-33-97.

Щодо цін: як заведено в комунальних музеях Києва, вхід сюди коштує небагато, а для окремих категорій гостей — школярів, студентів, пенсіонерів, людей з інвалідністю — здебільшого діють пільги або й безкоштовний квиток. Конкретні суми ми навмисне обходимо, бо тарифи час від часу переглядають; найнадійніше запитати про них просто в касі або за наведеним номером. А в дні деяких мистецьких акцій і відкриттів виставок відвідування взагалі буває безкоштовним.

Як дістатися до Музею Кавалерідзе

Адреса — Андріївський узвіз, 21, тобто дорога до музею й сама перетворюється на частину враження, адже веде через одну з найкрасивіших вулиць старого Києва. Найзручніший орієнтир — Андріївська церква: заклад стоїть трохи нижче за неї схилом, і, спускаючись від Верхнього міста до Подолу, проминути його майже неможливо.

Тим, хто їде метром, у пригоді стануть станції «Контрактова площа» та «Поштова площа» на Подолі. Від Контрактової варто піднятися пішки вгору самим узвозом — стежка мальовнича, хоч бруківка місцями таки крута, а обабіч тягнуться галереї, кав'ярні й ятки з сувенірами. Можна й навпаки: зайти згори, від Михайлівської та Софійської площі, спуститися повз Андріївську церкву — і вийти просто до дверей музею.

Окреме слово про взуття: узвіз викладено старою бруківкою, подекуди досить стрімкою, тож зручні черевики тут виграють у підборів. Автівкою під'їхати можна, але з паркуванням у цьому кутку міста важко, а на вихідних вулиця часом стає пішохідною через ярмарки й фестивалі. Тому зв'язка «громадський транспорт плюс невелика прогулянка» лишається найпрактичнішим рішенням.

Що подивитися поруч

Андріївський узвіз недарма прозвали вулицею-музеєм просто неба, тож похід до Кавалерідзе легко розгорнути в повноцінну мандрівку історичним Києвом. За кілька десятків метрів угору маячить Замок Річарда — показна споруда початку ХХ століття в дусі англійської готики під номером 15, яку кияни жартома охрестили на честь Річарда Левового Серця з роману Вальтера Скотта.

Ще вище, на пагорбі, узвозом височіє Андріївська церква — витончений бароковий храм за проєктом Бартоломео Растреллі. Це одна з найвпізнаваніших окрас міста, а панорама Подолу й Дніпра, що відкривається звідти, варта окремої зупинки. Неподалік причаївся й Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова — той самий «дім Турбіних» із «Білої гвардії».

Сам узвіз рябіє галереями, майстернями та лавами художників: ще з 1980-х тут раз по раз влаштовують вернісажі, і вулиця обертається на суцільну виставку під відкритим небом. А внизу, ближче до Контрактової площі, перехожих зустрічає веселий пам'ятник Проні Прокопівні та Свириду Голохвастову — героям комедії «За двома зайцями». Тож спустившись від музею Кавалерідзе донизу, ви за одну прогулянку назбираєте ціле сузір'я київських принад — від монументальної скульптури до літератури й кінематографа.

Локація

Андріївський узвіз

Андріївський узвіз, Київ

Зберегти Збережено

Локація

Андріївська церква

Андріївський узвіз 23, Київ

Зберегти Збережено

Локація

Замок Річарда

Андріївський узвіз 15, Київ

Зберегти Збережено