Дзвіниця Успенського собору

Майже сто метрів заввишки, Велика Лаврська дзвіниця понад століття лишалася найвищою спорудою такого типу в усій імперії. Зведена в 1731–1745 роках за проєктом Йоганна-Готфріда Шеделя, вона піднімається чотирма ярусами різних ордерів, а з її оглядового майданчика відкривається панорама Києва й Дніпра.

Ми свідомо зупиняємося саме на дзвіниці, а не на всьому ансамблі Києво-Печерської лаври. Комплекс величезний, про нього написано томи, а от сама дзвіниця — окрема, цілісна історія: інженерний виклик XVIII століття, чотири яруси різних ордерів, легендарні дзвони, годинник із курантами і, звісно, оглядовий майданчик, з якого Київ розкривається так, як мало звідки. Це той випадок, коли варто задерти голову, а потім, якщо пощастить, і піднятися нагору сходами, щоб побачити місто з висоти пташиного польоту.

У цій статті ми пройдемося дзвіницею згори донизу: від того, як і навіщо її звели, через архітектурну логіку ярусів і історію дзвонів — до практичних порад, як її відвідати та що подивитися поряд. Частину точних цифр — висоту, дати, доступ на верхні яруси — варто уточнювати на місці, бо реставрації, ремонти й режим роботи час від часу змінюються.

Велика Лаврська дзвіниця (Дзвіниця Успенського собору)

Велику Лаврську дзвіницю ще називають дзвіницею Успенського собору — і не випадково: вона стоїть у Верхній лаврі неподалік від головного соборного храму й історично була його «голосом», який скликав ченців і мирян на службу. Це восьмигранна чотириярусна башта, увінчана позолоченою банею з хрестом, — силует, що став одним із найвпізнаваніших символів Києва.

Цифри вражають навіть сьогодні. За описами заповідника, діаметр основи дзвіниці — близько 28–29 метрів, а товщина стін нижнього ярусу сягає приблизно 8 метрів. Гранітний фундамент закладено на глибину, яку різні джерела оцінюють у кілька метрів (від чотирьох до семи й більше). На будівництво пішло, за різними підрахунками, близько п’яти мільйонів цеглин різної форми та розміру й тисячі тонн вапна. Це була не просто дзвіниця — це був справжній інженерний рекорд свого часу.

Важливо розуміти масштаб задуму. Дзвіниця мала не лише нести дзвони, а й панувати над панорамою, бути видимою здалеку — кажуть, за ясної погоди її помічали за десятки кілометрів. Вона й досі домінує над пейзажем печерських пагорбів, і хоч сучасний Київ виріс угору, цей золочений шпиль лишається однією з тих вертикалей, за якими місто впізнають з першого погляду.

Історія будівництва (1731–1745, архітектор Шедель)

Історія цієї дзвіниці починається з вогню. Попередні дерев’яні дзвіниці лаври згоріли під час великої пожежі 1718 року — і монастирю знадобилася нова, монументальна споруда, яка вже не боятиметься полум’я. Будівництво мурованої дзвіниці розгорнули у 1731 році на південний захід від Успенського собору, і тривало воно приблизно до 1744–1745 років.

Ключова постать цієї історії — архітектор Йоганн-Готфрід Шедель (в українській традиції часто Йоган Готфрід Шедель), майстер німецького походження, який на той час уже мав досвід великих будов. За переказами, Шедель кардинально переробив початковий, доволі незграбний проєкт: замість п’яти ярусів він зробив чотири, а водночас додав споруді висоти — приблизно на десяток метрів. Ефект був разючим: башта не тільки не «присіла», а навпаки, візуально витягнулася й постройнішала. Саме ця пропорційність робить дзвіницю такою елегантною попри її колосальні розміри.

Процес був довгим і непростим — Шедель, за свідченнями, працював над лаврськими спорудами роками, а сама дзвіниця стала однією з вершин його творчості. Дослідники нерідко називають її першим яскравим зразком «ордерного бароко» в Києві та на Лівобережжі — тобто спорудою, у якій класична ордерна система колон використана послідовно й у великому масштабі. Точні дати завершення в різних джерелах трохи різняться, тож ми свідомо говоримо про період 1731–1745 років, а не про один-єдиний «офіційний» рік.

Архітектура чотирьох ярусів

Найцікавіше в дзвіниці — те, як вона «читається» знизу вгору, ярус за ярусом. Це, по суті, підручник класичної архітектури, розгорнутий у камені: кожен рівень має свій ордер, і разом вони вибудовують плавне сходження від важкого й приземкуватого до легкого й ажурного.

Перший ярус — наймасивніший, найглухіший. Його оброблено «під руст», тобто імітацією грубого каменю, — це надає основі відчуття монолітної, майже фортечної надійності. І це не лише естетика: саме тут стіни завтовшки близько восьми метрів тримають на собі всю вагу вищих рівнів.

Другий ярус уже дихає інакше. Його, за описами, оточують понад тридцять колон (часто називають число 32), згрупованих між вісьмома вікнами, — і за традиційним прочитанням це доричний ордер, найстриманіший і найпростіший. Третій ярус легший: тут приблизно шістнадцять іонічних колон, поставлених парами між арками, і саме звідси силует починає «злітати». Четвертий, найвищий ярус (за деякими даними, заввишки понад двадцять метрів) вирішено групами легких напівколон коринфського типу — найошатнішого з класичних ордерів. Вінчає все це позолочена грушоподібна баня з хрестом, що спалахує на сонці.

Окрема родзинка — керамічний декор. Дослідники відзначають широке використання полив’яних керамічних деталей в оздобленні, що додає споруді того особливого українського барокового тепла. Тож дзвіниця — це не сухий класичний ордер, а його жива, «київська» інтерпретація, де сувора геометрія колон поєднується з декоративною грою кольору й фактури.

Оглядовий майданчик і панорама Києва

Для більшості мандрівників головна інтрига дзвіниці — це можливість піднятися нагору. На верхніх ярусах облаштовані майданчики, з яких відкривається одна з найкращих панорам Києва: золоті бані самої Лаври просто під ногами, широкий Дніпро з мостами, лівобережні квартали ген удалині, зелень печерських схилів і дахи старого міста.

Підйом — це частина враження. За поширеними даними, щоб дістатися верху, треба здолати близько 374 сходинок, і це відчутне навантаження, тож зручне взуття тут не забаганка, а необхідність. Сходи вузькі й старовинні, підйом неквапливий — але кожен виток винагороджує новим ракурсом крізь арки й вікна ярусів.

Варто чесно попередити: доступ саме на верхній оглядовий майданчик залежить від сезону, погоди й режиму роботи заповідника, а часом і від реставраційних робіт. Був період, коли дзвіницю надовго закривали для відвідувачів, а потім знову відчиняли — тож найнадійніше уточнювати актуальні умови підйому безпосередньо в екскурсійному бюро лаври перед візитом. Якщо ж піднятися нагору не вдасться, панораму печерських пагорбів усе одно можна впіймати з оглядових терас Верхньої Лаври — краєвиди на Дніпро тут відкриваються майже на кожному кроці.

Дзвони й цікаві факти

Дзвіниця недарма зветься дзвіницею — її серцем завжди були дзвони. В історичні часи тут висіло близько тринадцяти дзвонів загальною вагою, за описами, приблизно шість тисяч пудів. Найлегендарніший із них — «Успенський», який, за переказами, відлив 1732 року відомий майстер Іван Моторін (той самий рід ливарників, із яким пов’язують і знаменитий московський Цар-дзвін). Називають і ще більший дзвін вагою понад півтори тисячі пудів. На жаль, більшість історичних дзвонів було втрачено у 1930-х роках, і те, що дзвонить сьогодні, — це вже інша, пізніша історія.

Окрема окраса — годинник із курантами на одному з верхніх ярусів. За даними, механізм встановили ще на початку XX століття (часто згадують 1903 рік), і куранти відбивали чверті години. Такий годинник заводили вручну, за допомогою лебідки, — суто механічна магія, що працює вже понад століття.

Ще один інтригуючий факт: дзвіниця має ледь помітний нахил. У джерелах трапляється цифра близько шістдесяти сантиметрів відхилення, через що споруду часом жартома називають «київською Пізанською вежею». Наскільки це критично й чим саме спричинено — питання, у якому варто довіряти фахівцям-реставраторам, а не легендам. Так само обережно варто ставитися й до історії з вагою дзвонів чи точними датами: за майже три століття споруда пережила пожежі, вибух сусіднього Успенського собору під час Другої світової війни та масштабну повоєнну реставрацію, тож частина деталей у різних джерелах різниться.

Як відвідати (Верхня лавра, квитки)

Велика Лаврська дзвіниця розташована в Верхній лаврі Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» — це історична адреса на вулиці Івана Мазепи, 21, у Печерському районі Києва. Верхня лавра — саме та частина комплексу, куди веде головний вхід і де зосереджені Успенський собор, музеї та, власне, дзвіниця.

За загальним правилом, територія заповідника відкрита щодня, а музейні об’єкти й підйом на дзвіницю можуть мати окремий режим і окремий квиток. Вхід на саму територію Верхньої лаври історично був вільним або символічним, тоді як за відвідування конкретних об’єктів — музеїв, а часом і підйому на оглядовий майданчик — стягується окрема плата. Оскільки і графік роботи, і вартість квитків, і сама доступність підйому час від часу змінюються, найрозумніше перевірити актуальну інформацію на офіційному сайті заповідника або зателефонувати до екскурсійного бюро перед візитом.

Кілька практичних порад від нас. По-перше, закладайте на лавру щонайменше пів дня — тут легко провести й цілий день. По-друге, пам’ятайте, що це діючий духовний і музейний простір: варто мати охайний одяг, а для відвідування храмів — і головний убір для жінок. По-третє, якщо мрієте про панораму з дзвіниці, приходьте раніше й одразу цікавтеся, чи відкритий підйом саме сьогодні, бо кількість відвідувачів нагору зазвичай обмежена.

Що поруч: Успенський собор, Ближні печери

Найкраще дзвіниця «читається» в парі з тим, задля чого її колись і збудували, — Успенським собором. Він стоїть буквально поряд, і саме його дзвіниця мала уславлювати своїм дзвоном. Головний соборний храм лаври був зруйнований під час Другої світової війни та відбудований уже в наш час, тож сьогодні можна побачити його оновленим — і водночас відчути драматизм історії цього місця, у якій дзвіниця виявилася витривалішою за собор.

За кілька хвилин ходьби вниз схилом починається інший, зовсім не парадний світ — Ближні (Антонієві) печери. Це підземні лабіринти з мощами святих, куди спускаються паломники з усього світу; поряд — і Дальні (Феодосієві) печери. Спуск до них — окреме, дуже тихе й споглядальне враження, повна протилежність відкритій панорамі з дзвіниці.

А ще Верхньою лаврою просто варто погуляти без поспіху: тут і музеї (зокрема славнозвісні збірки коштовностей та мікромініатюр), і криті переходи, і оглядові тераси над Дніпром. Дзвіниця в цьому ансамблі — своєрідна вісь, довкола якої все обертається: хоч би де ви йшли Верхньою лаврою, золочена баня раз у раз з’являтиметься над дахами, нагадуючи, заради якої вертикалі сюди варто було прийти.

Локація

Успенський собор

вулиця Лаврська 15, Київ

Зберегти Збережено

Локація

Києво-Печерська лавра

вулиця Лаврська 9, Київ

Зберегти Збережено