Заснована в 1615 році, Києво-Могилянська академія стала одним із перших вищих навчальних закладів Східної Європи — звідси вийшли Григорій Сковорода, гетьмани й митрополити. Після століть занепаду й закриття за імперської доби її відродили в 1991-му, і сьогодні НаУКМА поєднує старовинні корпуси на Подолі з репутацією одного з найпрестижніших університетів Києва та України.
Цей заклад ніколи не прагнув вражати монументальністю. Тут немає широких мармурових сходів чи пафосних колонад — натомість є тиша внутрішніх двориків, барокова баня Староакадемічного корпусу над черепичними дахами й дивовижне відчуття, ніби час у цьому кутку міста рухається за власними правилами. Могилянка пережила розквіт, заборону, майже двовікове мовчання — і повернулася до життя вже в незалежній Україні, не втративши свого стрижня.
Щоб зрозуміти, чому цей університет вважають символом української освіченості, доведеться відмотати стрічку історії далеко назад — до дерев'яної школи, яку заможна киянка подарувала православному братству ще на початку XVII століття. Саме звідти тягнеться нитка, що не обірвалася й досі.
Заведено вважати, що все почалося восени 1615 року, коли знатна містянка Галшка Гулевичівна передала свою подільську садибу православному Богоявленському братству — під обитель, притулок для немічних і, головне, школу для дітей будь-якого стану. На цьому фундаменті постала Київська братська школа, яку взяло під опіку Військо Запорозьке. Вагому підтримку заклад дістав від гетьмана Петра Сагайдачного, котрий, за наявними відомостями, перед смертю відписав братству чималі кошти.
Поява школи була відповіддю на виклик часу. У тодішній Речі Посполитій православна молодь опинилася в невигідному становищі: католицькі та єзуїтські колегіуми давали ґрунтовну освіту, а руським мешканцям бракувало рівноцінної альтернативи, де можна вчитися, не зрікаючись власної віри. Братська школа заповнила цю прогалину — і саме тому рік її заснування досі шанують як день народження академії.
Наступні півтора століття стали добою піднесення. У програмі з'явилися риторика й поетика, філософія та богослов'я, а мовна підготовка охоплювала латину, грецьку, польську й церковнослов'янську. Повний цикл навчання, за свідченнями, міг розтягнутися майже на дванадцять років. Слава закладу вийшла далеко за межі Києва: сюди прагнули потрапити спраглі знань юнаки з різних земель тогочасної Європи.
Ім'я, яке заклад носить донині, дав йому Петро Могила — вихідець зі знатного молдавського роду, спершу архімандрит Києво-Печерської лаври, а згодом київський митрополит. Приблизно 1631 року він відкрив при Лаврі власну школу, а вже наступного року об'єднав її з братською. Так народилася Києво-Братська колегія, головним опікуном і меценатом якої став сам Могила; на його честь заклад невдовзі почали величати Могилянським.
Могила підійшов до справи як справжній реформатор. За взірець він узяв найкращі європейські колегіуми свого часу, зокрема єзуїтські, й вибудував струнку систему класів, крізь які студент проходив послідовно — від початкових щаблів до найскладніших курсів. Митрополит опікувався викладацьким складом, поповнював бібліотеку, дбав про друкарню й посилав здібних юнаків набиратися досвіду за кордоном. Завдяки цим зусиллям колегія за рівнем упритул наблизилася до західних академій.
Цікаво, що офіційний статус повноцінної академії заклад виборював ще довго — його підтверджували гетьманськими та царськими грамотами вже після смерті фундатора. Проте саме доба Могили та його наступників сформувала те інтелектуальне обличчя, яке зробило колегіум осередком книжності, богословської думки й мистецтва. У самій назві назавжди лишилася данина людині, що повірила в перетворювальну силу освіти.
Блискучий шлях академії обірвався в імперську епоху. Після заснування Харківського університету на початку XIX століття київський заклад поступово втрачав першість, а невдовзі, за наявними відомостями, близько 1817 року, історичну Києво-Могилянську академію було офіційно закрито синодальним рішенням. У її стінах згодом розмістили Київську духовну академію — установу вже зовсім іншого спрямування. Світська традиція Могилянки завмерла майже на два століття.
Друге народження прийшло разом із незалежністю. Восени 1991 року ухвалили рішення відродити академію на її давній подільській території. Душею й головним рушієм цієї справи став літературознавець В'ячеслав Брюховецький, який очолив оновлений заклад як його перший президент. Символіки моменту важко не помітити: історична установа поверталася до життя саме тоді, коли на мапі з'явилася незалежна Україна.
Перших студентів відроджений університет прийняв, за наявними відомостями, у серпні 1992-го — практично в перші роковини проголошення незалежності. Трохи згодом заклад здобув статус національного. Так, здолавши майже двовікову паузу, Могилянка знову стала до роботи — цього разу як сучасний європейський університет, де навчання ведуть українською та англійською, а академічна доброчесність проголошена одним із головних принципів.
Сьогоднішнє університетське містечко розкинулося компактно — між Контрактовою площею й дніпровськими схилами, — і налічує близько дев'яти навчальних будівель. Але безумовне серце кампусу — Староакадемічний корпус, знаний також як Мазепинський. Це справжня перлина українського бароко: його нижній ярус, за наявними відомостями, звели на самому початку XVIII століття коштом гетьмана Івана Мазепи, щедрого добродія академії. Пізніше споруду наростили другим поверхом і доповнили церквою, а керівництво роботами приписують досвідченому архітекторові тієї доби.
Будівля тішить око безліччю деталей — відкритими галереями з боку двору, ошатним обрамленням вікон, високим дахом із заломом і витонченою банею з ліхтариком. Усередині причаїлася уславлена Конгрегаційна зала: парадне приміщення підвищеної висоти, яке колись прикрашали живописні полотна, скульптурні бюсти філософів і портрети видатних діячів закладу. Нині тут збираються на наукові форуми, презентації, концерти й урочистості — простір і далі живе повноцінним життям.
Поряд зі старовиною мирно сусідять новіші споруди, зведені вже в XIX столітті. Разом вони творять затишний, майже родинний кампус, де архітектура кількох епох ділить одне подвір'я. Прогулянка цими двориками сама по собі варта того, щоб завітати на Поділ, — тут відчуваєш неперервність, яку рідко де ще можна вловити так виразно.
За чотири століття крізь стіни закладу пройшла ціла галерея постатей, що визначали долю не лише України, а й ширшого православного світу. З академією пов'язують чимало гетьманів і державців — від Івана Виговського та Івана Мазепи до Павла Полуботка. Тут згадують і Пилипа Орлика, автора однієї з найдавніших у світі писаних конституцій.
Найславетнішим вихованцем по праву називають мандрівного філософа й поета Григорія Сковороду, чия глибока система думки про самопізнання й внутрішню свободу визрівала зокрема під впливом могилянських студій. У переліку помітних імен — і богослов Феофан Прокопович, який, за наявними відомостями, чимало зробив для розвитку викладання точних наук у стінах закладу. Академічна атмосфера Києва свого часу вабила навіть тих, хто згодом уславився далеко за межами міста.
Могилянка подарувала світові композиторів, серед яких згадують Максима Березовського, а також архітекторів, істориків, письменників і церковних діячів. Її вихованці засновували школи, збирали бібліотеки, розвивали друкарство, музику й театр по всій Східній Європі. Ця звичка виховувати не вузьких фахівців, а насамперед особистостей, збереглася і в сьогоднішньому університеті, який пишається своїми випускниками.
Дорога до академії проста навіть для тих, хто в Києві вперше. Найзручніший орієнтир — станція метро синьої гілки, що так і зветься «Контрактова площа»: від виходу до головних корпусів на вулиці Сковороди, 2 лишається кілька хвилин неквапливої ходи. Тим, хто любить наземний транспорт, стануть у пригоді численні трамваї, тролейбуси й маршрутки, які сходяться до цього кварталу. А теплої пори сюди приємно спуститися пішки з боку Андріївського узвозу.
Сама Контрактова площа — одна з найдавніших у місті, її історія сягає ще княжих часів. Назва народилася від «контрактів»: колись сюди з'їжджалися купці, щоб укладати торгові угоди під час гучних ярмарків. Нині це жваве громадське місце, де влаштовують фестивалі, ярмарки та концерти, тож життя тут вирує майже цілорічно.
Навколо розкинувся справжній музей просто неба. Поряд височіє масивний Гостиний двір — колишній торговий ряд, що нагадує про купецьке минуле району. Неподалік стоять пам'ятники гетьману Сагайдачному та філософу Сковороді, дзюрчить оповитий легендами фонтан «Самсон», а трохи далі здіймається відновлена церква Богородиці Пирогощі, згадана ще в «Слові о полку Ігоревім». Весь Поділ довкола академії — це лабіринт вуличок, кав'ярень і старих будинків, немовби створений для повільної прогулянки.
Києво-Могилянську академію нерідко називають першим офіційно визнаним вищим навчальним закладом православного світу — тривалий час вона фактично не мала рівних осередків такого рівня на всьому Сході Європи. Її двері були відчинені для дітей найрізноманітніших станів: за однією партою могли опинитися нащадки шляхти, козацької старшини, міщан, духовенства й навіть простолюду.
Студентів академії здавна називали «спудеями» — це слово прийшло з латини та грецької й дивовижним чином лишилося живим. У сучасній Могилянці ним і досі з гордістю величають нинішніх студентів, тож між першими школярами XVII століття й теперішніми бакалаврами простяглася мовна ниточка крізь чотири століття. Погодьтеся, небагато закладів можуть похвалитися такою неперервністю бодай у дрібницях.
І ще один штрих, який любить розповідати не одна екскурсія. Головний корпус, яким пишається кампус, зберіг ім'я гетьмана Мазепи — свого щедрого фундатора — попри те, що згодом його постать спіткала церковна анафема. Тиха, але промовиста згадка про людину, кошти якої дали академії одну з її найкоштовніших споруд. Сьогодні відроджений університет упевнено тримається європейського курсу й лишається місцем, де давня традиція щодня зустрічається із сучасністю.
Справжня праматір освіти України, дуже класний заклад. Основний корпус красивий, усе охайне й доглянуте. Площа перед входом теж чудова, особливо коли там збираються студенти Могилянки. Є цікаві локації та різні творчі плюшки, а ще це місце, де студенти можуть розслабитися просто перед деканатом, показуючи вільний дух цього вишу.
Поєднання історії та сучасності в одному просторі! Університет національного масштабу в найширшому сенсі цього слова!
Чудовий освітній заклад України! Сучасні методи навчання та дуже сильний педагогічний колектив академії.
