Батьківщина-Мати

Спробуйте уявити фігуру заввишки з тридцятиповерхівку, що стоїть на дніпровських кручах із мечем, здійнятим до неба. Уявляти, власне, не доведеться — вона там реальна, і її сріблястий силует ловить сонце ще вдосвіта, коли вулиці внизу тільки прокидаються. Кияни бачать її щодня: з мостів, із лівого берега, крізь вікно тролейбуса, з палуби прогулянкового катера. Це монумент, який десятиліттями звали «Батьківщина-Мати», а від 2023-го дедалі частіше — «Україна-Мати».

Місце в неї особливе: печерські пагорби, територія Національного музею історії України у Другій світовій війні, за крок — золоті бані Києво-Печерської лаври. Ця постать одночасно і меморіал, і символ, значення якого перетворювалося разом із країною, і — що знають не всі — справжня оглядова вежа, куди можна піднятися. Далі WanderPOI по порядку розкладає, звідки вона взялася, чому їй поміняли герб на щиті, скільки насправді має метрів, як залізти на руку та щит, у скільки це обійдеться і що подивитися поряд. Одразу чесне застереження: ціни квитків і графік періодично змінюють, тож напередодні візиту їх варто звірити.

Історія монумента «Батьківщина-Мати»

Задум грандіозного меморіалу перемоги у Другій світовій війні народжувався в Радянському Союзі ще з початку 1970-х. Ескіз київської скульптури спершу опрацьовував московський монументаліст Євген Вучетич — той самий, чиїм авторством є велетенська волгоградська «Батьківщина-Мати» на Мамаєвому кургані та берлінський «Воїн-визволитель». Вучетич помер у 1974-му, так і не завершивши роботу, тож естафету підхопив український скульптор Василь Бородай — і саме з його ім'ям найтісніше пов'язаний той образ, який ми бачимо нині. Поруч працювала ціла бригада архітекторів та інженерів, хоча склад авторського колективу різні джерела наводять неоднаково, тож дрібні деталі краще перевіряти.

Будівництво розгорнули наприкінці 1970-х, а урочисто відкрили комплекс 9 травня 1981 року, на День Перемоги. До Києва на церемонію завітав тодішній очільник ЦК КПРС Леонід Брежнєв — сам факт цього візиту красномовно свідчив, наскільки вагомим для радянської ідеології був новий меморіал. Спершу монумент читався абсолютно однозначно: жінка-воїн із піднятим мечем і щитом, на якому виблискував герб СРСР.

За роки незалежності ставлення до постаті поволі мінялося. Комусь вона муляла очі як спадок минулого режиму, для когось лишалася рідною домінантою краєвиду, без якої столицю годі й уявити. Так чи інак, скульптура пережила зміну епох і суперечки про власну долю, ставши однією з найвпізнаваніших візитівок Києва — поряд із Лаврою, Софією та цвітом каштанів.

Перейменування на «Україна-Мати» і тризуб

Найгучніша метаморфоза за все життя монумента припала на літо 2023-го. Роками щит прикрашав радянський герб — серп і молот у сяйві променів. На тлі повномасштабної війни та курсу на позбавлення від символіки СРСР природно постало питання: що робити зі старою емблемою на головному монументі столиці.

Вирішували відкрито. Провели громадське опитування, у якому, за словами організаторів, узяли участь понад 770 тисяч охочих, і переважна більшість — близько 85% — висловилася за заміну радянського герба державним тризубом. Серп і молот демонтували, а вже 6 серпня 2023 року на щит підняли та закріпили масивний металевий тризуб. За наявними даними, знак має приблизно 4,5 на 7,5 метра й важить близько пів тонни, хоча ці цифри в публікаціях трохи гуляють, тож сприймайте їх як орієнтир.

Одночасно генеральний директор музею Юрій Савчук оголосив намір перейменувати монумент — із «Батьківщини-Матері» на «Україну-Матір». Нова назва швидко прижилася в новинах і в мовленні відвідувачів, дарма що звична стара форма ще довго звучатиме за інерцією. Скажемо чесно: рішення переконало не всіх — частина істориків наголошувала, що навіть із тризубом на щиті пластика й походження скульптури лишаються радянськими за духом. І все ж тризуб, який видно за кілометри, сьогодні працює як потужний знак того, що місто наново переписує власні символи.

Висота й конструкція статуї

Масштаб вражає навіть у сухих цифрах. Загальна висота споруди разом зі стилобатом — тим самим постаментом-основою, де влаштовано музей, — сягає близько 102 метрів. Сама жіноча фігура тягне приблизно на 62 метри, тобто вона поодинці вища за чимало багатоповерхівок. Меч у здійнятій руці — це десь 16 метрів завдовжки й кілька тонн ваги, а щит має розміри порядку 13 на 8 метрів. Сумарно металева конструкція важить близько 450 тонн.

Всупереч поширеному переконанню, «залізна пані» Києва зроблена не з титану, а з листів нержавіючої сталі, зібраних суцільним зварюванням, — усередині ховаються десятки кілометрів швів. До розрахунків міцності залучали Інститут електрозварювання імені Патона, і конструкцію заклали з великим запасом стійкості: вона розрахована тримати сильні пориви вітру й навіть відчутні землетруси. Аби велетенська постать не розгойдувалася, у меч вбудували інженерні рішення проти вітрового навантаження, а всередині корпусу проклали систему опор, трапів і майданчиків.

Окрема історія — сама висота. За низкою джерел, спершу монумент планували вищим, однак поряд височіє Велика лаврська дзвіниця й ансамбль Києво-Печерської лаври, духовна домінанта міста. Щоб світська скульптура не «переростала» святиню надто демонстративно, проєктну позначку нібито знизили. Точні початкові й підсумкові цифри в різних текстах не збігаються, тож цю деталь варто сприймати обережно. Головне лишається сталим: за розмахом київська «Мати» — одна з найбільших монументальних скульптур усієї Європи.

Оглядові майданчики: підйом на монумент

Найзахопливіше для мандрівника те, що монумент не лише розглядають знизу — до нього залазять усередину. У товщі сталевого корпусу прокладено маршрут із ліфтами й трапами, а туристів пускають на два оглядові рівні різної висоти й різного «характеру».

Перший, нижній, влаштований приблизно на 36 метрах — на рівні своєрідного балкона біля основи фігури. Звідси розгортається широка панорама Дніпра, мостів, лаврських бань і лівобережних масивів. Це доступний варіант майже для всіх охочих: підйом переважно ліфтом, без особливих вимог до фізичної форми, тож саме сюди беруть навіть із дітьми.

Другий рівень — вже справжня пригода для сміливців. Він виводить на висоту близько 91 метра, фактично під щит і підняту руку. Ведуть туди вертикальні трапи всередині корпусу, тому підйом дозволяють лише дорослим (зазвичай від 18 років) у доброму фізичному стані й тільки із супроводом інструктора, крихітними групами по одному-дві людини. Це не звична тераса, а радше екстремальний маршрут: висота, замкнений металевий простір, стрімкі сходи. Верхній підйом гостро залежить від погоди й безпекової ситуації — у дощ, сильний вітер, під час повітряної тривоги чи технічних робіт його скасовують. Через це на щит потрапляє значно менше людей, ніж на нижній балкон, а місця розбирають наперед. Режим, вимоги безпеки й сама доступність верхнього рівня можуть змінюватися, тож деталі варто уточнювати перед візитом.

Вартість квитків і режим

Оскільки монумент — частина музейного комплексу, підйом оформлюють як екскурсію з фіксованою ціною. Наведемо орієнтовні суми, що фігурували у відкритих джерелах: квиток на нижній оглядовий майданчик коштував близько 150 гривень для дорослого й дешевше для студентів та пільговиків, а екстремальний підйом на щит — помітно дорожче, десь у районі тисячі гривень. Підкреслюємо: тарифи переглядають, тож перед поїздкою обов'язково звіряйтеся з чинним прайсом музею, а не з чужими відгуками піврічної давнини.

Графік теж краще уточнювати. За наявними даними, комплекс приймає гостей здебільшого з ранку й до вечора: у будні трохи коротше, у вихідні — довше, причому каса зачиняється раніше за самі майданчики, зазвичай приблизно за пів години до кінця роботи. Екстремальний підйом на щит працює лише в сприятливу погоду й потребує попереднього бронювання — місця радять резервувати заздалегідь, іноді на тижні вперед, бо охочих багато, а групи мініатюрні.

Окремо тримайте в голові безпековий чинник воєнного часу. Під час повітряних тривог підйоми зупиняють, а розклад музею може зсуватися. Тож найнадійніша стратегія проста: напередодні зазирнути в офіційні канали музею щодо цін, годин роботи й можливості піднятися саме того дня — і закласти запас часу.

Як дістатися до монумента «Батьківщина-Мати»

Монумент стоїть на Печерську, і шлях до нього — уже маленька прогулянка з краєвидами. Найближчі станції метро — «Арсенальна», що є, до речі, найглибшою станцією метрополітену у світі, та «Печерська». Від «Арсенальної» приємно пройтися пішки через Парк Слави й повз печерські схили: неквапом це хвилин двадцять-тридцять, і дорогою раз у раз відкриваються панорами Дніпра.

Зручний орієнтир — вулиця Лаврська, де розташований вхід до музейного комплексу. Від центру сюди курсують автобуси й тролейбуси; частина маршрутів спиняється неподалік Києво-Печерської лаври, а звідти до монумента вже рукою подати. Хто їде автівкою, зазвичай націлюється на паркування біля Лаври чи музею, проте в цьому історичному районі з місцями буває сутужно, тож громадський транспорт нерідко виявляється швидшим і спокійнішим.

Порада від WanderPOI: закладайте на дорогу більше часу, ніж треба суто щоб дійти. Печерські кручі — це суцільна оглядова тераса, і мчати повз таку панораму просто шкода.

Що поруч: Музей у Другій світовій, Лавра

Монумент — не самотня скульптура серед поля, а серце цілого меморіального ансамблю, тож одним підйомом візит точно не вичерпається. Просто в стилобаті під фігурою розміщено Національний музей історії України у Другій світовій війні — велика експозиція про воєнні роки, доповнена сучасними залами про російсько-українську війну. Навкруги — Алея міст-героїв і майданчики з військовою технікою просто неба, де можна роздивитися танки, гармати й літаки; діти від такого в захваті. У 2023 році тут відкрили оновлений головний корпус музею, і саме звідси добре видно новий тризуб на щиті.

За кілька хвилин ходьби починається Свято-Успенська Києво-Печерська лавра — одна з найдавніших і найшанованіших святинь Східної Європи, із золотими банями, печерами й дзвіницею, внесена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Контраст сталевої велетки й білокам'яних храмів — чи не найсильніший візуальний сюжет усього Києва.

Поряд варто прогулятися Парком Слави з Вічним вогнем, вийти на тераси над Дніпром, а маючи більше часу — спуститися до Наводницького парку чи рушити далі печерськими схилами. По суті, весь цей квартал — готовий маршрут вихідного дня, де історія, віра й панорами міста сплітаються в одну неквапливу прогулянку.

Цікаві факти

У народі «Батьківщину-Матір» частенько прозивали «київською статуєю Свободи» — за впізнаваність, розмах і роль головного вертикального орієнтира правого берега. І це не перебільшення: за масштабом вона справді входить до найбільших монументальних скульптур Європи.

Над проєктом стояли гучні імена. Концепцію заклав автор волгоградської «Батьківщини-Матері» та берлінського «Воїна-визволителя» Євген Вучетич, а завершував роботу український скульптор Василь Бородай. Виходить, київська «Мати» — свого роду родичка інших велетенських радянських монументів, але з власним, київським норовом.

Інженерія теж дивує. Конструкцію проєктували із запасом на десятиліття: суцільне зварювання, десятки кілометрів швів, розрахунок на шалений вітер і навіть на землетрус. Меч у руці — не суцільна брила, а продумана деталь із рішеннями проти розгойдування на висоті.

Заміна символіки у 2023-му стала однією з найгучніших «монументальних» подій незалежної України: демонтаж радянського герба й підняття тризуба на майже стометрову висоту транслювали в новинах, а саме рішення ухвалили після масштабного громадського опитування. Разом із тризубом прийшла й нова назва — «Україна-Мати».

І наостанок деталь, яка додає постаті драматизму сьогодні: попри обстріли, від яких потерпав музейний квартал, сама скульптура вистояла. Для багатьох киян це перетворило колишній радянський меморіал на живий символ стійкості міста — жінку з мечем і щитом, яка й далі тримає варту над Дніпром. Звіряйте актуальні деталі перед поїздкою — і неодмінно підніміться бодай на нижній майданчик: звідти Київ видно наче на долоні.