Палац Потоцьких

Палац, з якого виросло місто

Комплекс колишнього палацу Потоцьких займає квартал на вулиці Шпитальній, за кількасот метрів на південний схід від майдану Шептицького. Адреса подається по-різному: офіційні документи міської ради та реставраційні тендери вказують Шпитальну, 5, тоді як довідники й картографічні сервіси часто дають Шпитальну, 3. Обидва номери стосуються однієї території, бо це не одна будівля, а садиба з дев'яти споруд різних епох, від XVII століття до австрійських шпитальних корпусів XIX століття.

Через це відвідувач, який шукає палац у звичному розумінні слова, спершу губиться. Тут немає ошатного фасаду з колонами, до якого веде алея. Є брама з ковальським декором і скульптурами, є двір, є довгі цегляні корпуси різного стану, і десь між ними стоїть той самий палац, обгороджений і накритий лісами. Комунальне підприємство, яке опікується комплексом, свого часу навіть випустило мерч із написом про те, де ж, власне, той палац, і це доволі точно описує перше враження туриста.

Водночас це та адреса, з якої почався Івано-Франківськ. Не ратуша, не костел, не Ринок, а приватна резиденція магната, довкола якої потім розкреслили вулиці.

Андрій Потоцький і місто-фортеця

Засновником був Андрій Потоцький, польський коронний гетьман і власник тутешніх земель. 7 травня 1662 року новозасноване поселення отримало магдебурзьке право, тобто юридично стало містом. Ця дата й вважається днем народження Станиславова.

Щодо походження назви джерела розходяться, і суперечка досі не закрита. За однією версією, місто назване на честь сина засновника, Станіслава. За іншою, на честь батька Андрія, великого гетьмана коронного Станіслава Ревери Потоцького. Є й третє пояснення: покровитель святий Станіслав, небесний патрон одразу кількох чоловіків цієї родини. На користь першої версії свідчить королівський документ 1663 року, де сказано, що Потоцький просив надати магдебурзьке право містечку, «яке назване іменем його сина». Аргумент на користь другої простий: у 1663 році Станіслав Ревера ще був живий і обіймав найвищу військову посаду держави.

Задум був не про розкіш, а про оборону. Станиславів будували за італійською схемою palazzo in fortezza, тобто палац усередині фортеці. Комплекс укріплень мав вісім бастіонів, мури заввишки близько десяти метрів, земляні вали й наповнені водою рови. Потрапити всередину можна було через три брами, Галицьку, Тисменицьку та Лисецьку, і підйомні мости. Проєктування зазвичай приписують французькому інженерові Франсуа Корассіні, хоча в літературі трапляються й інші прізвища, тож атрибуцію варто вважати вірогідною, а не доведеною. Вартість робіт оцінювали більш ніж у мільйон злотих.

Систему перевірили швидко. У 1676 році місто витримало турецьку облогу, і це один із небагатьох випадків, коли молода приватна фортеця на Покутті впоралася з регулярною армією. Після першого поділу Польщі оборонне значення укріплень зникло, і далі їхня доля була передбачувана.

Що збудували і чого ми про це не знаємо

Сам палацовий ансамбль зводили у 1672–1682 роках. Мандрівник Ульріх фон Вердум, який побував у Станиславові 1672 року, застав тимчасові дерев'яні споруди й записав, що на майданчику вже зносять балки, цеглу та кам'яні плити для «іншого замку, важкої будівлі». Мурований палац постав 1682 року. Ансамбль складали триповерховий корпус, оборонні вали, бастіони, кілька службових будівель і парк.

Описи інтер'єрів збереглися фрагментарно, але вони конкретні: шість склепінчастих кімнат, гвинтові сходи, паркет, різьблені дерев'яні двері, стіни, обтягнуті тканиною, полотняні стелі, побілені начисто, зали з камінами й подвійними вікнами. Західне крило датують серединою XVIII століття, східне, колишні кухні, 1780-ми роками.

Найдивніше в цій історії те, чого немає. Не збереглося жодного плану, жодної гравюри чи фотографії барокового палацу до перебудов. Архітекторка Анна Сербін, яка працює над проєктом реставрації, називає його палацом Шредінгера: об'єкт документований письмово, але візуально невідомий. Дослідники припускають, що креслення можуть лежати в польських або австрійських архівах, проте станом на сьогодні їх не знайдено. За пізнішими картографічними документами зрозуміло, що вцілів фактично лише ліве крило, а споруда, найпевніше, задумувалася симетричною, з ще одним крилом навпроти.

Це означає, що будь-яка «реконструкція первісного вигляду» тут буде здогадом: реставратори працюють не з відомим образом, а з набором стін, під якими ще належить з'ясувати, що стояло.

Двісті років шпиталю

Приблизно на межі XVIII і XIX століть Потоцькі збанкрутували, і австрійська влада забрала палац за борги. Далі починається найдовший період в історії будівлі. Тут відкрили військовий шпиталь, і саме як шпиталь ця садиба працювала близько двохсот років, пережила Австрію, міжвоєнну Польщу й Радянський Союз. Дати початку в джерелах трохи різняться: сайт комунального підприємства, яке нині опікується комплексом, подає 1804 рік, частина досліджень і публікацій відштовхується від 1801 року, коли власність перейшла до держави.

Австрійці вчинили з ансамблем практично: укріплення розібрали, палац пристосували під палати, декор здебільшого знищили, а на території поступово поставили нові корпуси, суто медичні за призначенням. У XIX столітті центральна частина палацу згоріла, і замість неї збудували хірургічний корпус. Так виник той дивний організм, який стоїть тут дотепер, де магнатські мури XVII століття вмуровані в лікарняну забудову XIX століття.

Шпиталь і врятував палац, і зруйнував його. Врятував тому, що будівля весь час була комусь потрібна: її ремонтували, опалювали, підтримували в робочому стані, тоді як безліч галицьких резиденцій просто розібрали на цеглу. Зруйнував тому, що лікарня не потребувала ані ліпнини, ані анфілад, і кожна перебудова стирала ще один шар первісного. Гарнізонний шпиталь розформували у 2004 році. Далі було найгірше десятиліття: приблизно з 2004 по 2017 рік комплекс перебував у приватній власності й фактично не опалювався. Саме тоді пішли тріщини, вологість і грибок, які тепер визначають технічний стан головного корпусу. Місту садибу передали наприкінці 2010-х; частина джерел називає осінь 2017 року, частина 2018-й.

Що реставрують насправді

Тут потрібна відвертість, бо навколо палацу циркулює багато оптимістичних формулювань. Комплексом опікується комунальне підприємство «Простір інноваційних креацій «Палац»», яке очолює Володимир Гайдар, колишній головний архітектор міста. Проєкт реставрації комплексу отримав відзнаку Національної спілки архітекторів України в номінації, що стосується реставрації пам'яток. Проєкт, тобто документація.

Реальні роботи ведуться, але не на головному палаці. У травні 2024 року управління міської ради підписало договір на капітальний ремонт і реставрацію корпусу колишнього палацу Станіслава Потоцького на Шпитальній, 5 з пристосуванням під конгрес-центр. Ідеться про корпус А, колишнє хірургічне відділення гарнізонного шпиталю. Вартість договору близько 27,5 млн грн, підрядник ТОВ «Нікос» із Верховинщини. Строк виконання за договором визначили 1 жовтня 2024 року. Уже те, що у 2025 році окремо оголошували заміну інженерних мереж на близько 16,2 млн грн із завершенням до кінця року, показує, що первісні терміни не витримали.

Фінансування переважно зовнішнє. Роботи йдуть у межах проєкту підтримки швидкого економічного відновлення українських муніципалітетів, який реалізує ПРООН за підтримки ініціативи ReACT4UA, що фінансується урядом Німеччини та впроваджується німецькою компанією GIZ. До повномасштабного вторгнення комплекс отримував секторальну підтримку ЄС, але після лютого 2022 року частину програм зупинили, і це відкинуло графік назад. Пандемія 2020–2021 років теж забрала два роки.

Тому опис «палац на реставрації» правдивий лише частково. Відреставровано браму XIX століття зі скульптурами лицарів і ковальським декором. Приведено до ладу кілька залів у периферійних корпусах, де тепер проводять громадські слухання й круглі столи. Головний же палацовий корпус залишається в аварійному стані: фундаменти стоять на насипному ґрунті, є тріщини, вологість, грибок. Підприємство шукає гранти на протиаварійні роботи, які мають передувати власне реставрації. Один із відвідувачів у відгуку сформулював це точніше за будь-який пресреліз: місце, яке поки більше «було» і «має бути», ніж «є».

Знахідки археологів

Паралельно з ремонтом на території тривають архітектурно-археологічні дослідження, і вони дали більше, ніж очікували. У 2024 році знайшли первісний замковий мур завтовшки близько двох метрів, який оточував палац. Виявили залишки дерев'яної підлоги та керамічні димарі з клеймами австрійських виробників.

На стелі другого поверху відкрили фрагменти фресок каплиці з зображенням чаші й херувимів. Це рідкісний випадок, коли з-під шпиталю проступає щось із доавстрійського життя будівлі. Зі шпитального періоду залишилися графіті та написи солдатів на стінах.

Окрема знахідка стосується не палацу, а міста. У фундаменти споруд XX століття виявилися частково вмурованими єврейські надгробки, що вказує на знищений цвинтар неподалік. Трапляються й артефакти XIV століття, тобто до заснування Станиславова тут уже щось було.

Підземні ходи, про які в Івано-Франківську розповідають чи не найохочіше, існують, але з ними обережніше. Фахівці припускають, що переходи сполучали різні споруди міста і що прокладати їх було легше під час насипних робіт при формуванні міського рельєфу. Це припущення, а не картографований факт, і масового доступу в підземелля немає.

Музей «Місто і зброя»

8 травня 2024 року на території комплексу відкрили цифровий музей «Місто і зброя». Він розміщений у корпусі Ж, колишньому адміністративному корпусі гарнізонного шпиталю. Експозиція займає близько 120 кв. м у будівлі площею близько 400 кв. м.

Наповнення відповідає розміру. Тут сім реплік зброї, однострої на манекенах, що представляють різні епохи, від приватного війська Потоцьких до вояків УГА та УПА, а також інтерактивні сенсорні монітори з оцифрованими документами, мапами, фотографіями, анімаціями та слайдшоу про історію міста, життя цивільних під час воєн і поведінку окупаційних армій. Куратор експозиції, доктор історичних наук Сергій Адамович, пояснював логіку прямо: площа невелика, тому реальні предмети зведені до реплік, а решта переведена в мультимедіа.

Музей коштував близько 350 тисяч євро з бюджету ЄС і близько 40 тисяч євро з міського бюджету; ці кошти покрили також документацію, експертизи та конструктивні ремонти. Заявлений графік роботи: вівторок–неділя, з 10:00 до 17:00. Вартість входу в доступних публікаціях не вказана, тож її треба уточнювати на місці або в музею напряму. У відгуках музей згадують схвально й радять як головну причину зайти всередину, а не обмежитися двором.

Чому це цікаво

Це двадцять-тридцять хвилин, які пояснюють планування всього центру. Після брами Потоцьких вулиця Шпитальна, майдан Шептицького й Площа Ринок складаються в одну систему, а не в набір окремих пам'яток.

Друга причина зайти, це рідкісна нагода побачити реставрацію в процесі, а не результат. Ідеально відновлених палаців в Україні досить, а от об'єкт, де одночасно копають шурфи, шукають замковий мур, знімають шпитальну штукатурку й ведуть екскурсії, трапляється нечасто. Хто цікавиться тим, як узагалі влаштована робота з пам'яткою, отримає тут більше, ніж у готовому музеї.

Третя причина, двір. Він відкритий, ним можна вільно ходити з кавою, і це нормальна пауза посеред щільного центру. За відгуками, простір регулярно живе: майстеркласи, концерти, ярмарки, благодійні заходи, мистецькі виставки. Комплекс також працює як волонтерський і ветеранський майданчик, там проводять навчання та психологічну підтримку. Але без події у дворі буває порожньо, і кілька відвідувачів чесно пишуть, що приїхали, нічого не відбувалося, тож просто погуляли.

Для фотографії тут теж є матеріал: цегляні стіни різних століть, брама зі скульптурами, будівельні ліси й відреставрований бастіон дають фактуру, якої немає у вилизаних локаціях. Це не парадний кадр, а робочий.

Чого чекати не варто, так це палацових інтер'єрів. Ані анфілад, ані меблів, ані дзеркал не буде, і найближчим часом не з'явиться. Хто їде за цим, буде розчарований, і краще знати про це заздалегідь.

Як знайти і на що розраховувати

Комплекс лежить у пішій зоні центру Івано-Франківська, приблизно за п'ять хвилин ходу від майдану Шептицького, поруч із Архикатедральним собором Воскресіння Христового і Музеєм мистецтв Прикарпаття, що розташований у колишньому Колеґіальному костелі, родинній усипальниці Потоцьких. Три об'єкти логічно оглядати одним заходом: усипальниця, резиденція, катедра стоять поруч і належать до одного задуму.

Орієнтир простий: шукайте не палац, а браму на Шпитальній, бо вивіски ведуть саме до неї.

Двір, за відгуками, доступний вільно, окремі корпуси, залежно від того, що в них відбувається, теж. Але графіків, які можна вважати офіційно підтвердженими для всієї території, немає, а корпуси перебувають у різних стадіях робіт, тож доступ змінюється. Музей «Місто і зброя» має власний графік, вівторок–неділя, 10:00–17:00. Перед візитом варто звіритися зі сторінками комунального підприємства й музею, особливо якщо їдете здалеку заради конкретної експозиції.

Кілька практичних зауваг. Частина території залишається будівельним майданчиком, тож огородження, техніка й закриті проходи там нормальні: не варто лізти за паркан. Взуття краще брати не найсвітліше, бо двір ґрунтовий і після дощу розкисає. Зимової програми як такої немає, більшість подій припадає на теплий сезон. І, звісно, триває війна: заходи можуть переносити або скасовувати, а повітряна тривога зупиняє все, тож закладайте люфт у планах.