Національний музей історії України у Другій світовій війні

Біля підніжжя велетенської статуї «Батьківщина-Мати» на печерських схилах розкинувся Національний музей історії України у Другій світовій війні — один із найбільших меморіальних комплексів країни. Тут просто неба виставлено бойову техніку, обладнано оглядові майданчики над Дніпром, а сучасні зали розповідають уже й про російсько-українську війну.

Під нею, на дніпровських кручах Печерська, розкинувся цілий меморіальний ансамбль — Національний музей історії України у Другій світовій війні (вулиця Лаврська, 24). Це не одна будівля з вітринами, а розлога територія, якою можна блукати годинами: з Алеєю міст-героїв, скульптурними галереями, чашею вогню, відкритою виставкою бойової техніки та затемненим Залом Пам'яті. І, що важливо, цей меморіал не застиг у радянському минулому — поряд з експозиціями про 1939–1945 роки тут з'явилися зали про війну, яка триває просто зараз. Тож приходьте сюди не за парадним пафосом, а за чесною, часом важкою розмовою про війну — давню й сьогоднішню.

Історія меморіального комплексу

Задум ушанувати події тих років грандіозним меморіалом визрівав у Києві не одне десятиліття, а впізнаваний усіма комплекс на дніпровських схилах урочисто відкрили 1981 року. Його проєктували як єдиний архітектурно-скульптурний організм: музейний корпус, увінчаний велетенською жіночою постаттю, мав стати композиційним осердям усього ансамблю над річкою.

Спершу заклад мав зовсім іншу назву й був присвячений «Великій Вітчизняній війні» — саме так подавала цю сторінку радянська історіографія. Та час, а разом із ним і сама країна, змінювалися. У 2015 році, у межах декомунізації, музей дістав теперішнє ім'я, і акценти в його оповіді поступово зміщувалися: від ідеологічного міфу про «визволення» до значно складнішої, чеснішої розмови про долю українців у горнилі світової війни — про окупацію, підпілля, примусову працю, Голокост і ту ціну, яку заплатили мільйони.

Змінювався й сам монумент. У 2023 році з його щита прибрали радянський герб, а на місце старої емблеми підняли державний Тризуб. Цей символічний жест ніби завершив довгу дорогу — від меморіалу однієї імперської версії подій до простору, де історію нарешті розповідають від імені української нації. Тому нинішній комплекс варто сприймати не як застиглу пам'ятку, а як живий організм, що й далі переосмислює власне минуле.

Що подивитися: експозиції музею

Головний музейний корпус ховається просто в підмурку монумента — це багатоповерхова споруда, вбудована в постамент скульптури. Усередині зберігається справді колосальне зібрання: за даними закладу, його фонди налічують сотні тисяч предметів. Це документи й світлини, особисті речі бійців і цивільних, зброя, нагороди, листи з фронту, витвори мистецтва воєнної доби. Кожен експонат — крихітний уламок чиєїсь долі, і саме з таких уламків складається загальна панорама.

Основна експозиція проведе відвідувача крізь драматичну хронологію — від передвоєнних настроїв і перших днів вторгнення через окупаційний побут, рух опору й партизанську боротьбу до визволення та повоєнного відлуння. Тут не намагаються заспокоїти: чимало залів свідомо тримають високу емоційну напругу, показуючи трагічне без прикрас.

Осібне серце комплексу — Зал Пам'яті, який ще називають Залом Скорботи. Це затемнений куполоподібний простір, задуманий як місце тиші й вшанування загиблих; його архітектура радше про переживання, ніж про факти. Якщо ви прийшли вперше, закладайте на внутрішню експозицію щонайменше півтори-дві години, а любителям вчитуватися в підписи біля вітрин — і того більше.

Монумент «Україна-Мати»

Головна домінанта ансамблю — велетенська постать жінки з піднятим мечем і щитом, яку сьогодні дедалі частіше називають «Україна-Мати» (історична назва — «Батьківщина-Мати»). Це одна з найвищих монументальних скульптур не лише в Україні, а й у Європі: разом із постаментом вона сягає приблизно ста метрів, а сталевий меч гігант тримає над містом на десятки метрів угору. Вага всієї конструкції обчислюється сотнями тонн, і сам факт, що така махина стоїть на дніпровській кручі, — уже інженерне досягнення.

Монумент виконано з нержавної сталі, зібраної із секцій, а всередині ховається складна каркасна система, розрахована на вітрові навантаження й коливання. Постать видно за багато кілометрів, тож для гостей столиці вона давно стала одним із неофіційних символів Києва поряд із лаврськими банями. Для сміливців у тілі скульптури облаштовано оглядові майданчики: піднявшись усередину, отримуєш панораму міста, якої не дасть жодна інша точка, — щоправда, доступ туди залежить від погоди та безпекової ситуації, тож цей момент варто уточнювати на місці.

Саме навколо цієї скульптури точилося чи не найбільше суперечок. Довгі роки на щиті красувався радянський герб, і його присутність дедалі гостріше дисонувала з країною, що виборювала власну суб'єктність. Заміна емблеми на Тризуб у 2023 році стала логічним фіналом цієї дискусії. Тепер, стоячи біля підніжжя й задираючи голову до неба, ви бачите вже інший, український символ — і в цьому є своя тиха промовиста драматургія.

Алея та виставка військової техніки

Навіть якщо ви не плануєте заходити в закриті зали, самою територією меморіалу однозначно варто прогулятися — тут просто неба зібрано чимало вражаючого. Ще перед спуском до музейних залів більшість гостей проходить головною площею з Алеєю міст-героїв. Це урочистий променад зі скульптурними композиціями й пілонами, присвяченими містам, які прийняли на себе найтяжчі удари війни. Ансамбль доповнюють бронзові горельєфи та символічна чаша, у якій за врочистих нагод спалахує вогонь.

Окрема радість для тих, хто цікавиться технікою (і особливо для дітей) — велика відкрита виставка бойових машин. Тут можна зблизька роздивитися артилерію, бронетехніку, зразки авіації різних епох, а серед експонатів, за наявною інформацією, трапляються навіть літак і гелікоптер. Експозиція під відкритим небом дає рідкісну нагоду розгледіти ці громіздкі механізми без скла й вітрин — для всіх, хто змалку мріяв залізти в кабіну справжньої машини, це чи не найяскравіша зупинка маршруту.

Техніка стоїть на відкритому повітрі, тож ця частина огляду майже не залежить від годин роботи внутрішніх залів і чудово надається для неквапливої прогулянки. Радимо взяти зручне взуття: територія велика, з перепадами висоти й численними сходами, а обійти хочеться неодмінно все.

Сучасні експозиції (російсько-українська війна)

Мабуть, найважливіше, що варто знати про сьогоднішній музей: він давно перестав бути закладом «лише про середину ХХ століття». Простір, який колись розповідав виключно про давні події, останніми роками змушений говорити й про війну, що триває просто зараз. За наявною інформацією, після повномасштабного вторгнення музей поповнив свою територію проєктами та виставками, присвяченими російсько-українській війні — від подій, що почалися 2014 року, до сьогодення. Точний склад і назви таких показів варто уточнювати заздалегідь, бо вони оновлюються, а частина має характер тимчасових.

У цих залах і під відкритим небом можна побачити свідчення сучасності: понівечену техніку, особисті речі військових і цивільних, документальні фото- й відеоматеріали, привезені з деокупованих територій. Емоційно це, мабуть, найважча частина маршруту, адже йдеться не про далеке минуле з підручника, а про долі, що творяться в реальному часі, — можливо, про людей, яких відвідувач знав особисто.

Саме таке сусідство двох воєн — тієї, що завершилася вісім десятиліть тому, і тієї, що триває, — надає меморіалу особливого звучання. Він перестає бути архівом і стає місцем розмови про пам'ять, спротив і ціну свободи як безперервну лінію, що з'єднує покоління. На цю частину варто закласти і додатковий час, і моральний ресурс.

Вартість квитків і режим

Прогулянка самою територією меморіалу — площею, Алеєю міст-героїв, оглядом техніки просто неба — зазвичай доступна вільно, і саме заради цих панорам сюди часто приходять просто погуляти. А от відвідування музейних залів, окремих виставок і підйом на оглядові майданчики монумента, як правило, потребують квитка. Діють і пільгові категорії для дітей, студентів та інших відвідувачів, тож відповідні документи варто мати при собі.

За наявною інформацією, комплекс працює щодня: у будні орієнтовно з десятої ранку до сьомої вечора, а у вихідні години нерідко довші. Каси при цьому зачиняють раніше за самі зали, тож приходити варто із запасом часу, а не в останню мить. Точні ціни, розклад тимчасових виставок і умови підйому на монумент радимо звіряти на офіційних ресурсах музею перед візитом — тарифи періодично переглядають, а квитки зручно купувати онлайн.

Окремо врахуйте реалії воєнного часу: під час повітряної тривоги огляд призупиняють, а відвідувачів просять спуститися до укриття. Це нормальна практика, тож не плануйте маршрут «хвилина у хвилину» й будьте готові до можливих пауз. Найсвіжішу інформацію про роботу завжди дають офіційний сайт і сторінки закладу в соцмережах.

Як дістатися до Музею історії України у Другій світовій війні

Меморіал розташований у самому серці Печерська, на схилах правого берега Дніпра, за адресою вулиця Лаврська, 24 — поряд із Києво-Печерською лаврою. Найзручніша відправна точка для гостя без авто — станція метро «Арсенальна» на червоній лінії. Це, до речі, одна з найглибших станцій у світі, тож довгий підйом ескалатором стане своєрідною прелюдією до прогулянки.

Від «Арсенальної» до комплексу близько двох кілометрів. Можна доїхати наземним транспортом, що прямує в бік Лаври (маршрути час від часу змінюються, тож звіряйтеся з мапами транспорту), але найприємніший варіант — пройтися пішки: дорога веде мальовничими печерськими вулицями повз Лавру, а сам монумент слугує природним орієнтиром, адже його видно майже звідусіль, і заблукати складно.

Сам ансамбль розкинувся на схилах, тому будьте готові до сходів і підйомів — рельєф тут виразний. Зате нагородою стануть краєвиди на Дніпро, що відкриваються чи не з кожної тераси. Якщо їдете автомобілем чи таксі, орієнтуйтеся на Лаврську вулицю; у теплий сезон і вихідні тут буває багатолюдно, а паркомісць поблизу небагато.

Що подивитися поруч

Велика перевага цієї локації в тому, що вона стоїть посеред цілого сузір'я київських пам'яток, тож один візит легко перетворити на насичений маршрут цілим днем. Найближчий і найголовніший сусід — Києво-Печерська лавра, стародавній печерний монастир зі списку всесвітньої спадщини. Її золоті бані, дзвіниця й лабіринти печер — обов'язковий пункт київської програми, і вони буквально за кілька хвилин ходьби від меморіалу. Поєднати монументальну сучасність комплексу з тисячолітньою духовною історією Лаври — сценарій, який рідко кого залишає байдужим.

Поблизу знайдеться й чимало інших приводів затриматися: музеї лаврського пагорба, оглядові тераси над Дніпром, паркові доріжки та затишні куточки старого Печерська. Любителям пішого маршруту звідси зручно рушити далі — до урядового кварталу, набережних чи вглиб зелених схилів правого берега.

Порада наостанок: плануйте відвідування меморіалу й Лаври з достатнім запасом часу, адже кожна з локацій самодостатня й вартує окремого занурення. А разом вони складаються в один із найпотужніших києвознавчих досвідів — там, де велика історія, віра й нинішня боротьба за свободу сходяться на дніпровських пагорбах в одну неперервну оповідь.

Локація

Києво-Печерська лавра

вулиця Лаврська 9, Київ

Зберегти Збережено