Івано-Франківська ратуша

Будівля, яка стоїть посеред площі

Івано-Франківська ратуша стоїть не збоку площі Ринок, а точно посередині неї, і вулиця Галицька, 4а фактично означає адресу острова серед бруківки. Плану міста це дісталося у спадок від XVII століття: Станіславів закладали як укріплене місто з квадратним ринком і ратушею в центрі, і чотири наступні будівлі змінювали одна одну на тому самому місці.

Те, що бачить сьогоднішній відвідувач, збудували у 1929–1935 роках. Це хрестоподібна в плані споруда з чотирьох двоповерхових крил і вежі заввишки 49,5 метра, увінчаної позолоченою банею. Серед українських ратуш вона стоїть окремо: більшість міських будинків такого типу належать до бароко, класицизму або історизму XIX століття, а тут посеред галицької площі виріс модерністський залізобетонний моноліт міжвоєнного часу.

Всередині працює Івано-Франківський краєзнавчий музей, а у вежі, під банею, працює оглядовий майданчик. Тому ратуша водночас пам'ятка, музей і найдоступніша в місті панорамна точка.

Чотири ратуші на одному місці

Першу ратушу Станіславова звели невдовзі після заснування міста. Німецький мандрівник Ульріх фон Вердум, який побував тут у 1670-х, описав її як споруду, зведену на кшталт вежі, з різними виступами, частково дерев'яну, частково муровану. Вона мала кілька ярусів і круглу вежу, а після турецької облоги 1677 року її розібрали.

Другу, вже муровану ратушу спорудили близько 1695 року коштом Йосипа Потоцького; будівництвом керував архітектор Кароль Бенуа. Вона теж була хрестоподібна в плані, багатоярусна, з баштою і годинником на чотири циферблати, який вибивав кожні чверть години. Нижній ярус займали крамниці, на другому й третьому засідав магістрат, а внизу була в'язниця. Ця будівля простояла майже 175 років і згоріла у великій міській пожежі 28 вересня 1868 року; від неї лишився, за описами, тільки залізний каркас.

Третю ратушу збудували у 1871 році за проєктом Атанасія Прибиловського, який доопрацював професор Філіп Покутинський. Від хрестоподібного плану тоді відмовилися: вийшов прямокутний двоповерховий будинок з високою вежею, півсферичною банею і годинником на п'ятому ярусі. Ця ратуша протрималася менш ніж півстоліття. У лютому 1915 року її пошкодила артилерія під час боїв Першої світової війни, і будівля вже не відновилася до попереднього стану.

Криза, підряд і проєкт Трелі

1920-ті були для міста часом економічної скрути, і питання нової ратуші відкладали. Гроші знайшли аж наприкінці десятиліття: у 1929 році ухвалили кошторис, оголосили підряд, і його виграла фірма «Інженер Крауш і спілка». Проєкт нової будівлі належить Станіславу Трелі. Це ім'я одностайно називають і Вікіпедія, і міські медіа, і туристичні довідники.

Дати в джерелах розходяться. Одні подають будівництво як 1928–1935 роки, інші рахують від ухвалення кошторису в 1929-му; завершити роботи планували у 1932 році, але через брак фінансування головні роботи закінчили лише в 1935-му, а внутрішнє оздоблення тягнулося ще кілька років, до 1939 року. Трапляється і варіант «1929–1939», який просто включає ці добудови.

Іронія в тому, що магістрат так і не переїхав у власну ратушу. За описами міжвоєнного часу, приміщення віддали під недорогі крамниці та ресторації, і тільки з приходом радянської влади у 1939 році цих орендарів звідти прибрали.

Хрест, шолом і бронзові орли

Найвідоміша деталь будівлі не читається з землі. У плані ратуша складається з чотирьох рівних крил, які сходяться до вежі, і згори ця фігура нагадує польський військовий орден Virtuti Militari. Так її описують і українські, і англомовні джерела; для будівлі, зведеної в польському Станіславові міжвоєнної доби, символіка була цілком прозорою.

Їй відповідало й оздоблення. На рівні четвертого поверху по кутах вежі встановили бронзових орлів, герб польської держави. У 1957 році, під час повоєнного ремонту, орлів зняли й замінили абстрактними скульптурними вставками, які там і залишилися. Саму вежу завершує масив, що його місцеві автори порівнюють з велетенським військовим шоломом.

Золота баня з'явилася вже за незалежності. Її позолотили під час реставрації на межі 1990-х і 2000-х, використавши, за даними міського комунального підприємства, близько 200 грамів сусального золота. Це дає ратуші ще одну рису, яку часто повторюють путівники: світська будівля з позолоченим дахом в Україні більше ніде не трапляється.

Конструктивізм, функціоналізм чи ар-деко

Зі стилем ратуші згоди немає. Українська Вікіпедія називає її будівлею 1930-х у стилі конструктивізму з елементами ар-деко; англомовна версія прямо пише про ар-деко; краєзнавчі тексти наполягають на функціоналізмі, тобто напрямі, у якому зовнішній вигляд будинку визначається його конструкцією і внутрішнім плануванням, а ті, своєю чергою, практичним призначенням. Частина авторів чесно фіксує, що фахівці сперечаються між конструктивізмом і функціоналізмом.

Спільним лишається інше: за формальною мовою це модернізм міжвоєнного часу, а не історизм. Ратушу зводили як залізобетонний моноліт, з великими гладкими площинами, підкресленою вертикаллю вежі й майже без декору, крім орлів і годинників. Мурована барокова попередниця, яка стояла тут до 1868 року, належала до зовсім іншого світу.

Для України це рідкість. Ратуш у такій стилістиці налічують три: франківська, чортківська і свалявська. Ще один момент, який варто мати на увазі: у 1930-х подібні будівлі зводили по всій міжвоєнній Польщі, тож франківська ратуша є не місцевим курйозом, а зразком загальноєвропейської моди тих років, який просто дістався центральній площі галицького міста.

Війна, вибухівка і прапор

Під час нацистської окупації ратуша серйозно постраждала: німці пошкодили одне з крил (джерела називають то північно-західне, то південне) і, за поширеною в місті версією, готували будівлю до підриву, але відмовилися від задуму, бо залізобетонну конструкцію не вдавалося зруйнувати наявними засобами. Пошкоджене крило відбудували в 1957 році, разом із заміною орлів.

Площа навколо ратуші має власну хроніку, часом похмуру: тут у 1754 році стратили Василя Баюрака, соратника Олекси Довбуша. Про це докладніше на сторінці площі Ринок.

У 1990 році над ратушею підняли синьо-жовтий прапор, один з ранніх епізодів відновлення незалежності в місті. Під час повномасштабної війни будівля працює: музей приймає відвідувачів, оглядовий майданчик відкритий, і за 2025 рік на вежу піднялося понад 39 500 людей.

Краєзнавчий музей усередині

Наш каталог не розділяє ратушу й музей, бо на місці це один об'єкт: квиток купують у тій самій будівлі, до якої йдуть фотографувати вежу. Івано-Франківський краєзнавчий музей відкрився 1 травня 1940 року, але не тут, а в будинку на вулиці Галицькій, 7. Тоді він мав історичний, природознавчий відділи та відділ народної творчості, а фонди налічували 10 565 одиниць зберігання: до них увійшли збірки Покутського музею, музею «Гуцульщина» із села Жаб'є (тепер селище Верховина) і кілька приватних колекцій.

У ратушу експозиції перенесли в травні 1957 року, а після ремонту, 26 квітня 1959-го, тут відкрили нову експозицію. Саме тому в одних джерелах музей «у ратуші з 1957 року», а в інших «з 1959-го». Обидві дати правильні, вони просто про різні речі.

Сьогодні в музеї працюють експозиційні відділи природи, історії, народного мистецтва та іконопису, а також фондовий, науково-освітній, науково-методичний відділи й відділ охорони пам'яток історії та культури. За відгуками, експозиція займає три поверхи, до експонатів є докладні пояснювальні таблички, а останніми роками з'явилися мультимедійні матеріали про історію міста від Станіславова до сучасного Франківська. Природознавчий відділ відвідувачі згадують окремо. Оцінки роботи персоналу в відгуках стабільно добрі.

Оглядовий майданчик на вежі

Майданчик облаштований у вежі під банею, на висоті 33,3 метра, і має периметр близько 25 метрів. Веде туди 166 сходинок. Опікується ним не музей, а комунальне підприємство «Центр розвитку міста та рекреації», тож квиток на вежу і квиток до експозицій різні.

Що видно згори: площа Ринок під ногами, дахи старого міста, Архикатедральний собор, а за ясної погоди ще й гори на горизонті. Це найвища доступна точка в центрі, і ратуша працює як орієнтир, від якого зручно вибудовувати перший маршрут містом.

Підйом гвинтовими сходами вузький. Відвідувачі, які бояться висоти, у відгуках згадують це окремо, хоча підсумок майже завжди позитивний. Влітку черга на майданчик у вихідні цілком можлива, а найкраще світло для фото буває надвечір.

Чому це цікаво

Головний виграш тут простий: панорама 360° за ціною однієї кави. За 166 сходинок ви отримуєте вид на всю історичну частину міста згори: правильний квадрат площі Ринок, дахи, собори, а за доброї видимості ще й карпатський обрій. Такої точки в центрі більше немає.

Другий привід дає сама будівля. Модерністська ратуша посеред галицького ринку виглядає нетипово навіть для людини, яка бачила десятки українських міст, і дає кадр, який не сплутати з Львовом чи Чернівцями. Знімати її варто і вдень, і ввечері з підсвіткою; згори добре читається хрестоподібний план.

Третій привід стосується краєзнавчого музею в тій самій будівлі. Три поверхи, історія міста з поясненнями, окремий природознавчий відділ і колекція іконопису дають годину-півтори змістовного часу за символічні гроші, і це найкоротший спосіб зрозуміти, як Станіславів став Івано-Франківськом.

Загалом на ратушу закладайте від 20 хвилин, якщо йдеться лише про вежу, і до двох годин разом з музеєм. Це логічний перший пункт у Івано-Франківську, від якого решта центру розходиться пішки.

Як знайти і що врахувати

Адреса об'єкта: вулиця Галицька, 4а, тобто центр площі Ринок. Від вулиці Незалежності, міської пішохідної «стометрівки», сюди 3–5 хвилин пішки; від Музею мистецтв Прикарпаття на майдані Шептицького близько 300 метрів. Заблукати складно: вежа видно з більшості вулиць центру.

Графіки в музею і на майданчику різні. Оглядовий майданчик, за даними його оператора, працює з вівторка по неділю з 10:00 до 20:00, останній підйом о 19:30, понеділок вихідний. Музей, за офіційним сайтом, приймає щодня, крім понеділка, з 10:00 до 17:00, каса до 16:30; частина довідників подає час до 18:00. Ціни теж різняться: офіційний сайт музею називає 40 грн для дорослих, 30 грн для студентів і 20 грн для школярів та пенсіонерів, тоді як відвідувачі у відгуках згадують 50 грн за вхід і 50 грн за підйом на вежу. Довідники подають і менші суми, які, найпевніше, застаріли.

Звідси проста порада: розклад і тарифи звіряйте на місці або телефоном музею перед візитом, особливо в понеділок і в перші години після відкриття. Врахуйте також повітряні тривоги: під час сигналу підйом на вежу можуть припинити, і це нормальна практика воєнного часу; підтвердженого письмового регламенту на цю тему в публічних джерелах немає.

Доступність обмежена: на майданчик ведуть тільки гвинтові сходи, ліфта немає. Людям з візком, з малими дітьми або з проблемами із суглобами варто орієнтуватися на музейні поверхи. Обов'язково залиште час на саму площу і на сусідній Музей мистецтв Прикарпаття у колишньому колегіальному костелі, де розказана та частина історії міста, яка починається з Потоцьких.