Підземний перехід «Ваґабундо»

Що це насправді таке

Назва обманює. «Підземний перехід «Ваґабундо»» на вулиці Пилипа Орлика, 7 не є переходом під дорогою і не є розмальованим тунелем. Це підвальне приміщення, перероблене на незалежний мистецький простір: галерея сучасного мистецтва, книгарня-кав'ярня, кіноклуб і майданчик для дискусій, презентацій та концертів під однією бетонною стелею.

Плутанина трапляється часто, бо в багатьох містах під такою вивіскою справді ховається стріт-арт у пішохідному переході. Тут «перехід» вжито в іншому значенні, ближчому до переходу з одного стану в інший. Місцева преса, описуючи відкриття, називала першу подію «першим мистецьким переходом».

Хто це зробив і коли

Простір відкрили 15 лютого 2019 року. Співзасновників троє: Юрій Андрухович, Ростислав Шпук і Олександр Ковтун. Проєкт підтримав Центр сучасного мистецтва.

Ідея, за словами засновників, з'явилася ще 2007 року, а власне будівництво зайняло лише два останні місяці перед відкриттям. Дванадцять років простір існував як задум.

Назва походить з ранньої поетичної творчості Андруховича, де фігурує мандрівний цирк. Шпук пояснював її саме так: це цирк, який ішов однією з робіт котрогось із засновників, там і народився. Логотип авторства Тараса Пліща зображає перевернуту книжку.

Станіславський феномен як контекст

Без цієї рамки Ваґабундо виглядає просто барним підвалом з картинами. Андрухович є однією з центральних постатей станіславського феномену, культурно-літературного явища кінця 1980-х і початку 1990-х. Термін сформулював Володимир Єшкілєв 1992 року під час дискусії на виставці «Рубероїд», описуючи коло франківських авторів, які творили український постмодернізм.

Феномен не обмежувався літературою. 1989 року у Франківську з'явилася «Імпреза», перша міжнародна бієнале на території України. Виставковою політикою головної зали Ваґабундо опікується галерея «ЧЕЧ», яка постала як окрема інституція після розділення Центру сучасного мистецтва на два центри 2013 року; керує нею художник і мистецтвознавець Анатолій Звіжинський. Разом з галереєю до Ваґабундо переїхав і проєкт Центру сучасного мистецтва: гостей на відкритті зустрічала виставка слоганів «Мотто».

Тобто це не новий заклад з нуля, а продовження лінії, якій у місті вже понад тридцять років. Некомерційну частину діяльності спонсорує юридична компанія «Morris Group».

Як це виглядає всередині

Оформлення побудоване на інверсії. Елементи фасаду опинилися всередині, стіни витримані в сірих тонах як тло для яскравих робіт, у деталях присутня стилістика стімпанку. Освітлення поставлене нерівномірно й навмисне: воно радше налаштовує на роздуми, ніж рівно заливає експозицію.

Простір переобладнується під подію: та сама зала працює як виставковий зал, кінозал і концертний майданчик, технічно оснащений мультимедіа.

Відвідувачі в відгуках описують місце як андеграундну творчу галерею з привітними господарями й незвичним сучасним мистецтвом. Згадують несподівані перформанси, на які можна потрапити випадково. Вхід описували як вільний, з побажанням внеску, але цю умову краще перевіряти на місці: вона могла змінитися.

Під час повномасштабної війни

Підвал з бетонним перекриттям, двома виходами й комунікаціями отримав другу функцію. Місцеві публікації описують Ваґабундо як укриття, у якому можна перечекати тривогу, не припиняючи культурної програми. Це рідкісний випадок, коли характеристики бомбосховища й характеристики галереї збіглися в одному приміщенні.

Події тут тривали й після 2022 року: у січні тут відкривали виставку графіки Нікіти Тітова та Івана Харітонова «Все в твоїх руках».

Чому це цікаво

Конкретний виграш простий: за 30–40 хвилин ви бачите живу незалежну сцену Івано-Франківська зсередини, безкоштовно або майже, і без музейної дистанції.

Що ви отримуєте. Виставку сучасного мистецтва, яку відбирає галерея з тридцятирічним родоводом, а не випадковий орендар. Каву й книжки в тому самому приміщенні, тож зайти можна без прив'язки до вернісажу. Ймовірність натрапити на подію без анонсу: концерт, читання, перформанс, кінопоказ.

Кадр теж є, хоч і не той, що на відкритій вулиці. Сірі стіни, стімпанкові деталі й перевернуті елементи фасаду в підвалі дають знімок, який ні на що в центрі не схожий.

І ще одне, що важко отримати деінде: тут можна познайомитися з тими, хто цю сцену робить. Відгуки збігаються на тому, що господарі привітні й що місце тримається на людях, а не на вивісці. Для порівняння з великим форматом того ж покоління франківської культури є Промприлад.Реновація.

Як знайти і чого очікувати

Адреса: вулиця Пилипа Орлика, 7. Це житловий будинок, а простір міститься в його підвальній частині, тож шукати треба вхід униз, а не вітрину. Від пішохідного центру кілька хвилин ходу.

Фіксованих годин роботи, підтверджених офіційно, знайти не вдалося: простір працює навколо програми. Розклад і те, чи відчинено сьогодні, дивіться на сторінках Ваґабундо у фейсбуку та інстаграмі перед виходом. Приходити навмання, без перевірки анонсів, не варто.

Одна чесна засторога. Простір розташований у підвалі житлового будинку, і вечірні події тут гучні: щонайменше один мешканець того ж будинку публічно скаржився на шум під час вечірніх заходів. Якщо ви шукаєте тиху галерею, це не вона; якщо шукаєте вечір з музикою, це радше плюс.

Ще одне про очікування: це не музей з постійною експозицією. Те, що ви побачите, залежить від того, яка виставка йде зараз. Якщо мета побачити конкретну роботу, спершу перевірте, чи вона ще висить.