Парк ім. Тараса Шевченка

Парк на 24 гектари між двома вулицями

Головний вхід до парку імені Тараса Шевченка виводить з вулиці Гетьмана Мазепи просто на широку алею зі старими липами. Парк лежить у південно-західній частині Івано-Франківська, між вулицями Гетьмана Мазепи та Чорновола, приблизно за двадцять хвилин пішки від центру. Сучасна площа становить 24,4 гектара за даними 2016 року, хоча в довідниках досі трапляється цифра 28 гектарів, актуальна для 1948-го.

Формально це більше, ніж міський парк. З 1972 року він має статус парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва і водночас числиться дендрологічним парком у складі природно-заповідного фонду України. Практично це означає, що дерева тут інвентаризовані й описані за видами, з обліком рідкісних екземплярів.

Парк прилягає до великої води, і межа між ними не очевидна для відвідувача. Нижче вона розібрана окремо, бо парк і озеро це два різні об'єкти з різною історією.

Звіринецька діброва і полювання Потоцьких

Ще у XVII столітті німецький мандрівник Ульріх фон Вердум згадував дубовий гай на південний захід від тодішнього Станиславова. Це був густий дубовий ліс, залишок Чорного Лісу, що колись тягнувся Прикарпаттям. Пізніше за місцевістю закріпилася назва Звіринецька діброва, бо в гаю тримали диких звірів.

Полювали тут власники міста Потоцькі та їхні гості. Тобто територія майбутнього парку належала до угідь магнатської родини, але садибою ніколи не була: це були ловецькі землі при місті, а не парк при палаці.

До кінця XIX століття від діброви майже нічого не лишилося. Ліс вирубали, місцевість перетворилася на пасовисько, яке в документах фігурує як Радецьке поле. На цьому голому полі місто й почало закладати парк, тобто нинішні дерева ростуть не на місці старого лісу, а замість нього.

Як місто закладало парк

1 квітня 1890 року міська управа створила комісію, яка мала вивчити можливість облаштування публічного парку. Справа тягнулася п'ять років: у травні 1895 року міська рада ухвалила остаточну постанову про закладання парку на Радецькому полі й виділила на це 5 000 злотих.

Роботи почалися навесні 1896 року з висаджування дерев та формування клумб і алей. Плануванням керував міський садівник Каетан Місюрович, який обрав англійський ландшафтний стиль з вільними обрисами алей замість регулярної геометрії. Разом з місцевими породами він висаджував екзоти, привезені з Польщі, Франції та Америки. Ця обставина пояснює, чому у звичайному міському парку сьогодні росте гінкго.

У 1901 році в парку провели газове освітлення, спершу вздовж алеї від вулиці Липової до Голуховського. Тоді ж тут працював літній ресторан з терасою. У 1903 році місто докупило ділянку в Соломона Туніса й розібрало військові казарми з північного боку.

Дати заснування в джерелах розходяться. Частина туристичних сайтів подає 1876 рік, тоді як енциклопедичні та міські джерела спираються на постанову 1895 року й початок робіт у 1896-му. Ми наводимо обидві версії: документального підтвердження ранішої дати знайти не вдалося, тому вважати її встановленою не варто.

Чотири назви за сто років

У 1898 році, після загибелі дружини цісаря Франца Йосифа I, парк дістав ім'я цісаревої Елізабет. Потім його називали на честь польського письменника Генрика Сенкевича, і тут джерела теж не збігаються. Одні подають 1901–1903 роки, інші відносять сенкевичівську назву до польського міжвоєння, 1927–1945.

Під час німецької окупації парк недовго носив ім'я Івана Франка. Від 1945 року він імені Тараса Шевченка, і ця назва тримається довше за всі попередні разом узяті.

На 1945 рік парк займав лише 8 гектарів. Тобто закладена Місюровичем частина це менше третини нинішньої території: усе, що лежить на захід і північ від неї, приєднали пізніше.

Ромашканівські ставки і радянська перебудова

21 грудня 1948 року виконком ухвалив приєднати до міського парку сусідню територію баронів Ромашканів разом з усіма ставками. Площа одразу зросла до 28 гектарів. Ромашкани, молдавський шляхетський рід, тримали тут приватний парк, а в 1842 році збудували на ділянці кам'яницю з мезоніном у стилі класицизму. Від тієї доби парку дісталися три ставки й система каскадів.

У 1949 році парк перебудували, витративши 300 тисяч карбованців. Тоді з'явилися літня естрада на 600 місць і фонтан при вході на головну алею. У 1950-х тут проводили обласні сільськогосподарські виставки, для яких звели дерев'яну споруду в гуцульському стилі та районні павільйони. Частину тих павільйонів досі використовують адміністрація парку й заклади торгівлі, тож деякі непримітні будівлі в глибині території старші, ніж здаються.

Радянські скульптури з парку прибрали ще до проголошення незалежності.

Дендропарк: 6 203 дерева і 62 види

Інвентаризація 1999 року нарахувала в парку 6 203 дерева 62 видів, з них 50 листяних і 12 хвойних. Серед листяних переважає липа, близько 20% насаджень, далі клен гостролистий 15% і граб 10%. Серед хвойних лідирує ялина європейська 37%, за нею сосна звичайна 12% і сосна чорна 9%.

Цікавіша менша частина колекції. Тут ростуть гінкго, катальпа, платан східний, тюльпанове дерево і 24 екземпляри оксамиту амурського. З рідших хвойних порахували 21 ялицю білу, 127 туй західних і 27 модрин. Разом з деревами в парку близько 2 200 декоративних чагарників. Саме цей набір обґрунтовує дендрологічний статус.

Стан насаджень при цьому не блискучий. Значна частина дерев, передусім лип, старша за нормативний вік, а густота посадки істотно перевищує норму в 200 дерев на гектар. Для відвідувача тут і плюс, і мінус: густа тінь у спеку, але темні ділянки навіть у сонячний день.

Де закінчується парк і починається озеро

У парку є власна вода, і її регулярно плутають з великим міським озером. Усередині території лежить Лебедине озеро, найстаріша тут водойма: на карті міста 1848 року вона вже позначена. Поруч збереглися каскадні ставки з ромашканівської спадщини, ті самі, що їх приєднали в 1948 році. На острівці Лебединого озера стоїть дерев'яний будиночок для птахів.

Велике міське озеро це інший об'єкт. Воно розташоване на захід від парку, має близько 33 гектарів водного дзеркала і власну берегову лінію завдовжки приблизно три кілометри. Викопали його в 1955 році, тобто на шістдесят років пізніше за парк. Парк і озеро прилягають одне до одного й читаються на місцевості як один рекреаційний масив, але це різні території з різним походженням і різним режимом.

Орієнтир простий. Дерева, алеї, атракціони, фонтан і Лебедине озеро належать до парку. Велика вода з пірсами, човнами, островом і біговою доріжкою по колу це вже Міське озеро, і його історія розказана в окремій картці.

Атракціони і колесо огляду

Парк атракціонів працює тут з 1994 року, нині в ньому близько 15 атракціонів. Набір здебільшого радянський за походженням: ланцюгова карусель, паровозик, «блюдця», тир, гойдалки, гірки різного розміру, смуга перешкод.

Головний атракціон старший за сам парк розваг. У 1974 році працівники управління «Росмонтажатракціон» встановили колесо огляду висотою 28 метрів. Воно й досі лишається найпомітнішим об'єктом території та дає єдиний доступний тут краєвид згори, з висоти крон.

Останню велику реконструкцію почали у 2003 році. За чотири роки очистили озера, збудували мости, провели освітлення, впорядкували входи, облицювали клумби і вимостили частину головних алей. Наступний етап модернізації стартував у 2016 році. Робота атракціонів залежить від сезону і від періодичних перевірок безпеки, тому наявність конкретного атракціону в конкретний день варто уточнювати на місці.

Пам'ятники в парку

Пам'ятник Шевченкові тут встановили ще у 1952 році. 22 травня 2011 року в Івано-Франківську урочисто відкрили другий пам'ятник Тарасові Шевченку, роботи скульптора Лео Мола, який зобразив поета молодим. Джерела відносять цю роботу саме до парку, тож у путівниках трапляється плутанина між двома монументами; на місці орієнтуватися варто на підпис при постаменті.

31 липня 2017 року в парку відкрили пам'ятник угорському поетові Шандору Петефі. Це була перша в місті скульптура, встановлена в межах співпраці з країнами міст-побратимів. Імені скульптора у доступних джерелах знайти не вдалося, тому ми його не називаємо.

Що тут роблять родини

Парк лишається робочою рекреаційною територією, а не музеєм просто неба. Тут є баскетбольні майданчики, зона кросфіту, дитячі майданчики, літня естрада, бібліотека, ресторан, кімната матері й дитини та громадські вбиральні. Протягом року в парку проводять концерти, вистави й фестивалі.

Наша база має по цьому об'єкту лише один відгук, який високо оцінює локацію, але деталей не дає, тому картину дня складаємо з інфраструктури, а не з вражень.

Типовий родинний сценарій такий: атракціони й майданчики в старій частині, потім вихід до води. Коротка прогулянка самим парком забирає близько години, повне коло разом з обходом озера це вже пів дня.

Пори року

Влітку парк цінний тінню: густі старі липи тримають прохолоду навіть у спеку, і цим він відрізняється від відкритої берегової лінії озера. Восени працює дендрологічна частина колекції, бо гінкго, катальпа й тюльпанове дерево змінюють колір інакше й пізніше за місцеві породи, і друга половина жовтня тут різнобарвніша, ніж у пересічному парку з липами й кленами.

Взимку територія порожніша, атракціони переважно не працюють, натомість сусіднє озеро замерзає й перебирає відвідувачів на себе.

Чому це цікаво

Найконкретніша вигода від зупинки тут це дерева, яких немає в інших парках області. За одну годину, від головного входу з вулиці Гетьмана Мазепи до води, можна побачити гінкго, тюльпанове дерево, платан східний і оксамит амурський. Це не рекламна заява, а результат інвентаризації 1999 року; частина дерев має таблички, які допомагають орієнтуватися.

Друге, що варто закласти в план, це колесо огляду 1974 року. З висоти 28 метрів видно і крони парку, і озеро, і забудову навколо. Іншої доступної оглядової точки в цій частині міста немає, а сам атракціон уже сам по собі музейний експонат радянської парковної індустрії.

Третє це безкоштовний перехід від тінистої старої частини просто до відкритої води. Одна прогулянка закриває два різні типи локації без транспорту між ними.

Для фото найкраще працюють головна алея з липами, колесо огляду знизу та береги Лебединого озера з будиночком для птахів. На все це вистачає двадцяти хвилин, якщо часу мало.

Як знайти і що врахувати

Парк лежить у південно-західній частині міста, головний вхід з вулиці Гетьмана Мазепи, ще один з боку вулиці Чорновола. Від центру пішки близько двадцяти хвилин. Разом із сусіднім озером це найбільша прогулянкова зона, яку має Івано-Франківськ.

Вхід на територію парку вільний. Атракціони оплачуються окремо, і їхній графік сезонний, тож узимку та в негоду більшість з них стоїть. Єдиного офіційного розкладу роботи самої території у відкритих джерелах ми не знайшли, тому години перебування та вартість квитків на колесо огляду варто уточнити на місці або в адміністрації.

Асфальтовані головні алеї придатні для візків і велосипедів, бічні стежки місцями ґрунтові. Через високу густоту насаджень частина території затінена й вечорами темна. Кафе й ресторан у парку є, але їх небагато; більший вибір закладів стоїть уздовж берега озера.

Частина старих лип перебуває у віці, коли санітарні рубки неминучі, тому окремі ділянки бувають тимчасово огороджені під роботи. Для парку такого віку це робоча ситуація, а не ознака занедбання.