Музей Небесної Сотні

Що це за музей і де він

Головний експонат музею на вулиці Коновальця займає цілу стіну і має завдовжки близько 27 метрів. Це мальована діорама, яка відтворює 92 дні Революції гідності: барикади, намети, дим, Інститутську вулицю в лютому 2014 року. Над нею розміщені портрети тих, хто загинув. Решта експозиції вибудувана навколо цієї картини.

Музей Небесної Сотні відкрили в Івано-Франківську 11 вересня 2015 року. Його називають першим в Україні музеєм, присвяченим саме загиблим Революції гідності. Офіційно до Небесної Сотні відносять 108 осіб, які загинули під час протестів 2013–2014 років або невдовзі померли від поранень.

Адреса потребує уточнення. Google і тодішні повідомлення про відкриття подають вулицю Євгена Коновальця, 46. Частина довідників, зокрема FrankivskOnline, вказує будинок 44. Обидві адреси в обігу, будинки стоять поряд, тож на місці простіше шукати за вивіскою, ніж за номером.

Як він з'явився

Музей виник не як державна установа, а як приватна ініціатива. Його заснував івано-франківський художник Роман Бончук. Він же намалював діораму, робота над якою тривала понад рік.

Більшість перших експонатів принесли самі учасники Майдану та родини загиблих. Це не куплені й не передані з державних фондів речі, а віддані з рук. До відкриття долучилася обласна організація ОУН, яка закликала франківців прийти масово. Серед тих, хто передав до музею свої речі, згадують ветерана Віталія Цаповича.

Тодішні повідомлення місцевих медіа підкреслювали контраст: у центрі міста на той час не було жодного пам'ятника героям Революції гідності, а музей постав зусиллями кількох людей. Ця ж обставина проглядає у відгуках через десять років. Один відвідувач написав, що йому шкода сил людини, яка вкладає у цей музей власні гроші та час.

Приватне походження пояснює і сильні, і слабкі сторони місця. Зібрання робили ті, хто був на Майдані, і це видно. Але тримається воно на дуже вузькому колі, і це теж видно.

Діорама і три зали

Експозиція розгорнута у трьох залах, загальна площа приблизно 500 квадратних метрів. Кількість предметів джерела подають по-різному. У репортажі Суспільного йдеться про понад 700 експонатів, інші описи говорять про понад 800 «речей пам'яті». Розбіжність невелика і найпевніше пояснюється тим, що зібрання поповнюється.

Так само розходяться дані про довжину діорами. Репортаж Суспільного та матеріал «Інформатора» подають 27 метрів, частина довідників пише про 30-метрову панораму. Меншу цифру наводять ті, хто говорив безпосередньо з автором, тож вона виглядає надійнішою.

Крім картини, простір поділений на тематичні зони. Окремо показаний духовний Майдан з іконами та польовою каплицею, окремо самооборона, є художні інсталяції. Значну частину становлять особисті речі загиблих і учасників протестів: одяг, каски, щити, саморобний захист, документи, записки. Поруч висять портрети.

Експозицію показує екскурсовод, і відгуки про саму розповідь здебільшого схвальні. Відвідувачі відзначають, що екскурсія тримає увагу і дорослих, і дітей.

Правило, на якому тримається експозиція

Адміністраторка та екскурсоводка музею Світлана Картуш описувала свій метод так: інформацію для розповіді вона свідомо не бере з інтернету, а збирає в розмовах з учасниками подій та родинами загиблих. Причина зрозуміла. У мережі багато плутанини, а помилка в такому музеї коштує дорого.

Сам принцип роботи закладу зводять до фрази Володимира Голодника, батька двадцятирічного Устима Голодника, якого вбив снайпер: тут має звучати тільки правда. Ця вимога визначає, що потрапляє в експозицію, і пояснює обережність музею з реконструкціями подій.

Роман Бончук формулював задачу музею інакше, але в тому ж напрямку. За його словами, відвідувач має зрозуміти, які саме люди йшли під кулі: звичайні, а не якась окрема каста.

Один із відвідувачів у відгуку зауважив, що поки спогади свіжі, експозицію ще можна доопрацювати. Зауваження слушне і не суперечить сказаному вище. Музей робили швидко, руками очевидців, і він досі радше збирає матеріал, ніж підсумовує його.

Семеро з Прикарпаття

З Небесної Сотні семеро були з Івано-Франківщини: Роман Гурик, Сергій Дідич, Ігор Дмитрів, Богдан Калиняк, Ігор Ткачук, Михайло Костишин і Василь Шеремет.

Наймолодшим був Роман Гурик, 1994 року народження, студент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Він поїхав на Майдан у листопаді 2013 року разом з друзями та хресним батьком, востаннє повернувся туди 15 лютого 2014-го. Снайпер убив його пострілом у голову на Інститутській 20 лютого. Йому було 19 років. Поховали Гурика у Меморіальному сквері на вулиці Мельника, поміж могилами січових стрільців і вояків УПА.

Найстаршим був Василь Шеремет із Ланчина, 1949 року народження за даними Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні (частина публікацій подає 1950-й). 18 лютого 2014 року його поранили на Інститутській під час сутичок із «Беркутом» і обстріляли з водомета. Він помер у лікарні 4 березня, у 64 роки. Поховали його в рідному Ланчині 9 березня, у 200-ті роковини народження Шевченка. У листопаді 2014-го йому посмертно присвоїли звання Героя України.

Решта п'ятеро: Сергій Дідич зі Стрільча загинув 18 лютого; Ігор Дмитрів із Калуша, 30 років, загинув від куль 20 лютого; Богдан Калиняк із Коломийщини, 53 роки, помер 28 січня від ускладнень після того, як 19 січня його облили з водомета на морозі; Ігор Ткачук із Івано-Франківська загинув на Інститутській 20 лютого; Михайло Костишин із Нижнього Струтина, 42 роки, помер 26 лютого.

Двоє з семи померли не від куль, а від наслідків водометів і побиття. Це важлива деталь: у публічній пам'яті Небесна Сотня часто зводиться до розстрілів 20 лютого, хоча гинули люди протягом усіх трьох місяців.

Війна, яка триває

Після 24 лютого 2022 року музей не закрився. Експозиція поповнилася матеріалами про російсько-українську війну, і Революція гідності подана в ній як початок відліку, а не як окремий закритий епізод.

У лютому 2023 року, за повідомленням «Інформатора», музей приймав відвідувачів щодня. Тоді ж його оглядали представники Мальтійської служби допомоги, яка годувала людей на Майдані всі 107 днів протесту.

Це відрізняє франківський музей від меморіальних установ, які після 2022 року скоротили роботу або законсервувалися. Втім, стабільним його графік назвати важко, і про це нижче.

Чому це цікаво

Головне, що дає ця експозиція, погано передається текстом і добре читається на місці: масштаб. Двадцять сім метрів мальованого Майдану і сотня портретів над ними діють інакше, ніж список імен на меморіальній дошці. Коли на одній стіні поруч стоять обличчя 19-річного студента і 64-річного чоловіка з гірського селища, теза про те, що на кулі йшли звичайні люди, перестає бути тезою.

Друге, заради чого сюди приходять, це речі. Не музейні копії, а конкретні каски, щити, куртки конкретних людей, принесені родинами. Такі предмети дають фізичне відчуття дистанції між звичайним зимовим одягом і тим, від чого ним намагалися захиститися. Каска зі слідом кулі пояснює лютий 2014-го коротше, ніж будь-який стенд.

Третє, суто прагматичне: це найповніша експозиція про Революцію гідності поза Києвом, і на неї вистачає години. Для міста, де решта музейної мапи присвячена значно давнішим подіям, це єдина точка, у якій 2014 рік показаний як історія, а не як новина.

Після відвідин зрозумілішим стає і саме місто. Стає ясно, чому в Івано-Франківську стільки меморіальних дощок, чому Меморіальний сквер має саме такий вигляд і чому вулиці тут перейменовували двічі за тридцять років. Це не музей про Київ. Це музей про те, що місто відправило на Майдан сімох людей і не отримало їх назад.

Як знайти і що врахувати

Музей стоїть на вулиці Євгена Коновальця, приблизно за два кілометри на південь від центру. Пішки від Ратуші це близько півгодини, є і міський транспорт. Забудова навколо звичайна житлова, фасад помітний і доглянутий.

Заявлений графік у різних джерелах різний. FrankivskOnline подає понеділок–п'ятниця 10:00–19:00, субота 10:00–17:00, неділя вихідний. Матеріал 2023 року вказує 10:00–18:00 у будні та 11:00–17:00 у суботу. Ще одне джерело додає, що субота працює тільки за попередньою домовленістю про екскурсію. Спільне в усіх версіях одне: неділя вихідна.

Головна практична пересторога походить з відгуків і стосується не експозиції, а доступу. Відвідувачі неодноразово фіксували, що музей відчиняють пізніше за заявлений час. В одному випадку він був зачинений два тижні через відпустку, і на Google Картах цього не позначили. Люди, які приїхали з іншого міста спеціально сюди, поїхали ні з чим.

Звідси єдиний розумний висновок: перед поїздкою треба телефонувати. У довідниках фігурують номери +38 (067) 741-81-62 та +38 (097) 145-35-68. Тим самим дзвінком варто уточнити вартість входу. Відкриті джерела її не подають, і чи є вона взагалі, з них незрозуміло.

Екскурсію теж краще замовляти наперед. Без супроводу, за словами відвідувачів, оглядати доводиться самостійно, а більша частина сенсу цієї експозиції тримається саме на розповіді. Година з екскурсоводом і двадцять хвилин без нього дають дуже різні музеї.