4.7
Серед мальовничого каньйону річки Джурин, на високому пагорбі посеред зниклого міста, височіють дві самотні вежі — усе, що лишилося від колись розкішного Червоногородського замку. Їх часто порівнюють із казковими «Двома вежами» з Толкінового світу, і це не випадково: овіяні легендами про привидів, закляте золото й таємні підземні ходи, ці руїни справляють по-справжньому містичне враження. У цьому путівнику розповідаємо про багатовікову історію замку, його перетворення на палац, легенди й те, як дістатися до цього загадкового місця.
Червоногородський замок розташований на межі Тернопільської та Івано-Франківської областей, між селами Нирків і Нагоряни, лише за кілька кілометрів від Дністра. Його руїни здіймаються над річкою Джурин у глибокому каньйоні, складеному червоними пісковиками; саме колір цих порід колись і дав назву й місту, і всій місцевості.
Найдивовижніше, що те, що ми сьогодні називаємо замком, насправді є залишками пізнішого палацу з двома характерними вежами-близнюками. А саме місто Червоногород, біля якого він стоїть, уже понад півстоліття лишається безлюдним, тож замок самотньо вартує над спорожнілою долиною, що додає йому особливої, меланхолійної атмосфери. Поряд гримить і Джуринський водоспад, найвищий рівнинний водоспад України, тож обидві принади легко оглянути за один раз.
Історія цього місця сягає у глибину віків, адже перші згадки про поселення тут датують ще серединою XIV століття, а за деякими даними, життя вирувало тут і раніше.
Перший дерев'яний замок постав тут іще за руських князів і вистояв близько двох сторіч, поки його не змела монгольська навала 1240 року. Пізніше, упродовж XIV–XV століть, край опинився під польсько-литовським правлінням, а господарями маєтку стали князі з роду Коріатовичів, які знову відбудували дерев'яну фортецю. Місту неабияк прислужилося магдебурзьке право, надане 1448 року, воно пожвавило його розвиток. Та нова дерев'яна твердиня довго не протрималася: 1538 року її спопелили татари разом із волохами.
Постійна загроза нападів змусила взятися за міцніший камінь, і на початку XVII століття заходами тодішнього старости, львівського каштеляна Миколи Даниловича, тут виріс мурований замок чотирикутної форми з вежами по кутах, обведений оборонним муром із в'їзною брамою. Проте й це не вберегло його від лиха: 1648 року, у вихорі Національно-визвольної війни, замок узяли повстанці, а 1672 року він дістався турецькому війську. Доба турецького володарювання обернулася для нього занепадом, після якого твердиня вже не відновилася.
Понад століття колишня твердиня стояла занедбаною, аж доки наприкінці XVIII століття місто з угіддями не перейшло у власність роду Понінських. Саме вони дали замкові несподіване друге життя.
На початку XIX століття новий господар надумав обернути занедбані руїни на пишну садибу. Приблизно 1820 року він звелів розібрати дві вежі та частину будівель, а з уцілілих стін і веж, просто на старому замковому фундаменті, постав палац. Його син пішов далі: вирішивши, що вежі замалі, він вирішив знести їх і вибудував на тому ж місці вищі й об'ємніші, у дусі псевдоготики. Так, колишня твердиня цілком перемінилася, ставши показним палацом, увінчаним двома величними вежами-близнюками, які дійшли до наших днів.
Цікаво, що декор і зубчасті завершення круглих веж замовляли аж у Львові й везли сюди підводами, а в одній із веж сховали потаємний хід та влаштували сходи прямо в товщі мурування. Палац пишався вишуканою терасою в італійському стилі й колонадою з кам'яних колон, а довкола зеленів великий ландшафтний парк із фонтаном. Аж до початку XX століття стараннями останньої власниці з роду Любомирських ця оселя зберігала славу однієї з найгарніших резиденцій Поділля.
XX століття стало для палацу фатальним. Будівля дістала серйозних ушкоджень іще в Першу світову, а між війнами в господарів забракло грошей на лагодження. Друга світова додала нових руйнувань, а в її фіналі під замковими стінами розігралася кривава драма, коли тут зійшлися польська самооборона й українські повстанці. Радянська доба остаточно занапастила палац, а після того, як на початку 1970-х село обезлюдніло, дві вежі лишилися самотньо доживати віку над спустілим каньйоном.
Сьогодні від колишньої величі вціліли тільки дві понівечені вежі та фрагменти стін, а поряд — руїни костелу й ледь помітні сліди парку. У 2013 році одна з веж утратила половину, осипавшись, тож пам'ятка нині в аварійному стані. Руїни перебувають у віданні Православної церкви України, і хоча 2024 року уклали меморандум про їхнє збереження й майбутню реставрацію, до самих робіт поки що не дійшло.
Самотні вежі над безлюдним каньйоном просто не могли не обрости легендами, які й донині ваблять сюди любителів містики.
Найпопулярніша з них оповідає про потаємний підземний хід, що буцімто вів від замку до сусіднього монастиря й рятував мешканців під час ворожих нападів. Подейкують, ніби вхід до того тунелю стереже кам'яна постать лицаря, яка оживає, тільки-но хтось наважиться туди ступити.
Ходять перекази й про білу примару, силует молодої жінки, яку нібито помічають серед нічних руїн. Кажуть, це неприкаяна душа господині, що втратила коханого під час облоги й сама зустріла трагічний кінець, а тепер блукає мурами, тужачи за втраченим. Не бракує й історії про зачаклований скарб: мовляв, напередодні чергової облоги замковий скарбник заховав коштовності під фундаментом і закляв їх, тож золото нібито проступає назовні лише в купальську ніч, а кожен, хто зазіхне на нього, накликає на себе лихо. І, нарешті, найпохмуріший охоронець руїн, велетенський чорний вовк: за повір'ям, це перевтілений дух найвідданішого вартового замку, і його поява віщує, що навіть ці руїни досі під надприродною опікою.
Червоногородський замок зручно поєднати з іншими цікавими місцями Тернопільщини, адже він стоїть у самому серці мальовничого куточка краю:
Замок розташований біля села Нирків Чортківського району Тернопільської області, у каньйоні річки Джурин. Орієнтиром служить саме село Нирків.
Власним авто зручно прямувати з боку Львова через Тернопіль, Теребовлю та Заліщики, а далі — до Ниркова.
Громадським транспортом спершу дістаються до Заліщиків, звідки ходить приміський автобус до Ниркова. Від села до замку та водоспаду веде польова дорога, яку частково долають пішки; вона крута й звивиста, тож авто краще лишити на узбіччі й пройтися. Заблукати важко: орієнтуйтеся на шум водоспаду й питайте дорогу в місцевих.
Найголовніше, що варто пам'ятати: руїни замку перебувають в аварійному стані, тож поводитися тут треба вкрай обережно. Не залазьте на стіни й вежі та не заходьте всередину пошкоджених конструкцій, адже каміння може осипатися. Узуйте зручне взуття, бо стежки в каньйоні круті, а після дощу слизькі. Беріть воду й перекус, бо магазинів поряд немає, а заразом плануйте час на купання в Джуринському водоспаді. І, звісно, бережіть це місце: не лишайте сміття й шануйте те, що ще вціліло від колишньої величі.
Замок лежить біля села Нирків на Тернопільщині, на межі з Івано-Франківською областю, у каньйоні річки Джурин неподалік Дністра. Поряд із ним шумить Джуринський водоспад.
Бо це і є залишки палацу. На початку XIX століття рід Понінських перебудував старий мурований замок XVII століття на розкішну резиденцію з двома високими вежами-близнюками в стилі псевдоготики, які збереглися донині.
Перші укріплення тут постали ще за часів руських князів, а перші письмові згадки про поселення датують серединою XIV століття. За свою історію замок не раз руйнували й відбудовували, аж доки він остаточно не занепав у XX столітті.
Збереглися лише дві сильно пошкоджені вежі та частина стін, а в 2013 році половина однієї з веж обвалилася. Руїни перебувають в аварійному стані, тож підходити до них треба обережно; нині вони належать Православній церкві України, яка планує реставрацію.
Передусім Джуринський водоспад, найвищий рівнинний в Україні, лише за кілька хвилин ходьби. Неподалік також печера пустельника з джерелом, Дністровський каньйон і Шишкові горби біля Нагорян.
Червоногородський замок — це нагода побачити справжній палац-привид: дві самотні вежі над тихим каньйоном, що пам'ятають і руських князів, і турецьких султанів, і пишні бали польської знаті. Якщо мандруєте Тернопільщиною чи прямуєте до Джуринського водоспаду, неодмінно підніміться до цих загадкових руїн — вони залишать по собі сильне й трохи містичне враження. Бажаємо вам цікавих відкриттів і доброї дороги.
Червоногородський замок справляє сумне враження: легенди про червону річку дуже красиві, а зараз тут лише руїни та огорожа. Те, що в Google позначено як дитячий табір «Ромашка», насправді виглядає як незаконно зайнята територія. Доступ перекритий, і відчуття, ніби історія сховалася за парканом. Замок заслуговує на реконструкцію і на те, щоб знову приваблювати людей, а не бути відгородженим чужими перешкодами. Проїзд до території так званого табору коштує 50 грн з людини. У дощову погоду краще не їхати.
Червоногородський замок. Легенди про червону річку — красиві. Реальність сьогодні — руїни і огорожа чужої наживи.
Те, що на Google виглядає як дитячий табір «Ромашка», насправді — незаконне захоплення території. Прохід перекрито, історія загубилася за його парканом.
Замок заслуговує на шанс реконструкції та сяяти, а не стояти за чужими перешкодами.
Проїзд до території так званого табору 50 грн з людини. У дощ не варто їхати.
Колись це був прекрасний і величний замок, а тепер від нього майже нічого не лишилося. Червоногород, Червоногрод чи Червоноград сьогодні фактично зник, і вже понад 50 років тут ніхто не мешкає, хоча історія цього місця налічує близько тисячі років. Вважають, що назва пов’язана з червоними пісковиками місцевих ґрунтів. У 1648 році фортецю взяли повстанці, а в 1672-му - війська турецького султана Магомета IV. Після турецького періоду замок занепав і так і не відновився. Нині можна побачити лише дві сильно пошкоджені вежі та рештки стін палацу, а у квітні 2013 року частина однієї з веж обвалилася. Стан руїн критичний і аварійний.