Вулиця Незалежності («Стометрівка»)

Сотня, в якій чотириста п'ятдесят метрів

Пішохідний початок вулиці Незалежності франківці називають Стометрівкою або просто соткою. Назва не описує довжину: пішохідна ділянка тягнеться приблизно на 450 метрів, від Вічевого майдану до вулиці Івана Франка. Частина джерел подає 420 метрів, точної цифри в них не сходиться, але сто метрів не наводить ніхто.

Сама вулиця Незалежності значно довша, близько 4,7 кілометра. Вона йде на схід від Галицької і виходить з міста дорогою на Тисменицю. Пішохідною є лише її початок плюс прилеглі Бачинського, Вітовського і Шашкевича.

Це головна вулиця міста за будь-яким рахунком: за щільністю кав'ярень, за кількістю людей увечері, за тим, куди йдуть, коли кажуть «в центр».

Дорога за Тисменицькою брамою

Вулиця починалася поза Тисменицькою брамою Станиславівської фортеці, тобто спочатку була не вулицею, а виїздом. У 1760-х роках тут стояли три єврейські садиби, і місцевість називали «На трьох домах». До кінця XVIII століття вона нічим не вирізнялася.

Змінили її дві речі. На початку XIX століття розібрали фортечні укріплення, і місто перестало впиратися в мури. Потім у південну частину прийшла залізниця, і Тисменицька дорога виявилася найкоротшим зв'язком між центром і вокзалом. Забудова пішла інтенсивно з кінця XIX століття, і вулиця за кілька десятиліть перебрала на себе роль, яку доти виконувала площа Ринок.

Сім назв на одній вулиці

Перейменовували її частіше, ніж будь-що інше в місті. Тисменицька дорога стала Сапіжинською вулицею на честь Леона Людвіка Сапіги, польського політика руського походження, першого маршалка Галицького крайового сейму. Рік у джерелах розходиться: одні подають 1869-й, до 300-річчя Люблінської унії, інші наводять 1884-й.

У 1904 році дальшу частину виділили в окрему вулицю Франца Йосифа, названу на честь австрійського імператора, і вона протрималася чотирнадцять років. Після розпаду імперії Сапіжинську і Франца Йосифа злили в одну вулицю Шевченка, це 1919–1922 роки. За польської влади міжвоєнного часу повернули Сапіжинську. Під нацистською окупацією 1941–1944 років вулиця носила ім'я Гітлера. Радянська влада весь час тримала назву Радянська. З лютого 1993 року вулиця називається Незалежності.

Жодна з офіційних назв не витіснила «сотки» з побуту. Вулиця дала назву і пісні гурту «Мертвий Півень» на вірш Юрія Андруховича, у якій вона фігурує ще під радянським іменем.

Лінія А–Б: австрійське середмістя

На межі XIX і XX століть початок вулиці називали Лінією А–Б. Так у Кракові та інших містах Австро-Угорщини позначали відрізок з найпрестижнішими фасадами, вздовж якого належало показуватись. Тут стояли вишукані магазини, заманливі кав'ярні й цукерні, а тротуар був широкий і брукований каменем.

Якщо ходити центром Івано-Франківська заради австрійської архітектури, то це та вулиця, куди йти. На площі Ринок ансамбль ранній, сильно горілий і значною мірою відбудований наприкінці XX століття. Тут же стоїть комерційна забудова 1897–1914 років, майже суцільним рядом, зведена в роки, коли місто мало гроші й хотіло це показати. Уся суть прогулянки Стометрівкою в тому, щоб дивитися вище рівня вивісок.

Банківський квартал

Чотири з'єднані будинки утворюють квартал між вулицями Незалежності, Шашкевича і Грушевського. Краєзнавці називають його одним з найкращих досягнень архітектури австрійського періоду в місті, і це чи не єдине місце на вулиці, де забудова читається як цілісний ансамбль, а не як ряд окремих фасадів.

Найстарший будинок звів 1897 року Герман Басс, спершу під ресторацію; адреса подається як Незалежності, 19. Після смерті власника будівлю 1911 року викупив Іпотечний банк, згодом тут працювала книгарня. У 1905-му з'явилися ще три: будинок Австро-Угорського банку, де тепер відділення Райффайзен Банку; будинок Леона Ґрауера за проєктом інженера Яна Томаша Кудельського; і будинок доктора А. Ляхавця, що замкнув квартал.

Готелі, які були найвищими будинками міста

Незалежності, 4, на розі з Вічевим майданом, це перший п'ятиповерховий будинок Івано-Франківська. Його звели 1912 року за проєктом архітектора Ф. Януша, скульптурне оздоблення виконав М. Антоняк. Замовник Станіслав Хованець тримав у підвалі велику друкарню. Готель «Уніон» мав ліфт, центральне опалення і власну електростанцію, чого в місті не було більше ні в кого. Тепер це бізнес-центр «Київ».

До готелю на цьому місці приблизно з 1880 року стояла пропінація Мойжеша Крона, тобто заклад з правом продажу алкоголю. Станом на 1900 рік торгівля алкоголем давала близько третини міського бюджету, і 1912-го пропінацію змінив готель.

Навпроти, за адресою Незалежності, 11, стоїть будинок Кароля Гаусвальда, зведений 1913–1914 років, за деякими даними тим самим архітектором. П'ять поверхів, готель «Ревера» і ресторація Гаубенштока. Під німецькою окупацією тут працювала крамниця «Ганза» тільки для німців. Купол будівлі не відновлений досі, і це помітно з вулиці, якщо знати, що шукати.

Кінематограф, цукерня і розсипане срібло

Перший у місті кінотеатр «Уранія» відкрився 1909 року за адресою Сапіжинська, 10. У серпні того ж року він показав «Калейдоскоп», який рекламували як перший кольоровий фільм у місті, на апаратурі Pathé Frères. У 1912-му тут показали перший фільм із субтитрами.

12 червня 1900 року в будинку Купецького банку відкрилася цукерня Новрольського і Кровицького, яку вважали найкращою в місті. У 1910 році вона прославилася величезною тортою у вітрині, виставленою як реклама. Була в неї і власна традиція: випускники виставляли у вітрині свої фотографії.

У липні 1902 року злодій обчистив ювелірну крамницю Бергмана і, тікаючи від поліціянтів, розсипав по бруківці срібло й золото. Серед мешканців вулиці згадують адвоката Йосипа Партицького, у якого практикував майбутній творець ЗУНР Дмитро Вітовський, дантиста Романа Яросевича і родину мемуариста Тадеуша Ольшанського.

Як вулиця стала пішохідною

На початку 1980-х ділянку тодішньої Радянської від початку до вулиці Шашкевича закрили для транспорту. Довжина тієї першої пішохідної ділянки була близько ста метрів, звідси й «стометрівка».

Архітектор Зеновій Соколовський виводить назву інакше: за його версією рівно сто метрів мала вулиця Шашкевича, де 1984 року відкрили кав'ярню «Молочне». Реконструкцію колишньої Радянської за проєктом архітектора Григорія Будзика 1985 року відзначили Державною премією України в галузі архітектури. Ще одне джерело датує появу пішохідної зони 1988 роком і називає її першою в Україні; підтвердити це твердження не вдалося, і дати в джерелах не сходяться.

Зона згодом розросталася далі на схід, а назва лишилась і поширилася на всю ділянку. Так у місті з'явилася сотня завдовжки 450 метрів.

Що на ній стоїть тепер

Пам'ятник Опанасові Заливасі, художникові й шістдесятнику, встановили на Стометрівці 2017 року; автор Ігор Семак зобразив художника за роботою. Поруч стоять ковані скульптури з травневого «Свята ковалів», на яке приїздять ковалі з тридцяти країн; найпопулярніша композиція називається «Дерево щастя». Водостічні решітки й люки розмальовані вуличними художниками. Увечері грають музиканти.

Партери зайняті книгарнями, крамницями, кафетеріями, піцеріями й ресторанами. Тут же обласна бібліотека для юнацтва і музично-драматичний театр імені Івана Франка. На Вічевому майдані стоїть фонтан, під чашею якого можна пройти й не намокнути.

Окрема місцева забавка захована в бруківці. Подекуди в мостінні викладені концентричні кола. Якщо стати в центр такого кола і плеснути в долоні, звук чути інакше, вищим; на крок убік ефект зникає. Причину встановити не вдалося, і найімовірніше справа в самому малюнку мостіння.

Алея пам'яті

16 січня 2023 року на Стометрівці почали монтувати оновлену Алею Слави з портретами загиблих у російсько-українській війні. Тоді на ній було 178 портретів, і біля кожного вказали, де воїн служив і за яких обставин загинув. До 2024 року фотографій стало близько 400, і місця для нових не лишилося. За даними міста, з громади загинуло близько тисячі військових, меморіальні банери встановлені приблизно половині. Місто й родини загиблих обговорювали, як змінити формат: зменшити фотографії або переробити металеві куби, на яких вони кріпляться.

На 450 метрах це дає поєднання, яке не всім дається легко. За відгуками, частина відвідувачів вважає алею правильним рішенням і згадує про неї окремо: вулиця береже пам'ять, а не тільки каву й розваги. Інші реагують різко. В одному з відгуків людина пише, що поруч із фотографіями сидять, п'ють і курять, і що для такої алеї є Меморіальний сквер неподалік. Обидві реакції записані живими людьми, і Стометрівка живе з ними одночасно. Знати про це варто заздалегідь, бо вулиця не попереджає.

Чому це цікаво

450 метрів рівної бруківки проходяться за десять хвилин, а якщо дивитися вище першого поверху, то за годину. Практичний зиск від зупинки тут виглядає так.

Фасади 1897–1914 років стоять майже безперервним рядом, і це найщільніша австрійська комерційна забудова в місті. Банківський квартал варто обійти збоку, з Шашкевича: тільки звідти видно, що чотири будинки утворюють один об'єм, а не чотири. Купол, якого немає на будинку Гаусвальда, і ліфтова шахта першої п'ятиповерхівки міста це те, що видно з тротуару без квитка.

Кола в бруківці дають єдину вправу на вулиці, яку можна зробити самому і перевірити: стати в центр, плеснути, зробити крок убік, плеснути ще раз. Пам'ятник Заливасі й ковані скульптури зі «Свята ковалів» дають кадри. Кав'ярень тут більше, ніж будь-де у Франківську, тож пауза між двома половинами прогулянки організовується сама.

Головна ж вигода в тому, що Стометрівка складається в одну прогулянку з площею Ринок та ратушею, до яких звідси п'ять хвилин. Дві локації покривають обидва історичні центри Івано-Франківськ: фортечний XVII століття і австрійський початку XX. На саму сотку закладати варто від сорока хвилин до двох годин, залежно від кількості кави.

Як знайти і чого очікувати

Пішохідна частина починається від Вічевого майдану. Від площі Ринок сюди йти Галицькою близько п'яти хвилин. Від залізничного вокзалу до початку сотки приблизно кілометр пішки, весь час прямо. Вулицею Незалежності курсують автобуси і тролейбуси, серед них маршрути 2, 3, 6, 7, 8 і 10, але сама пішохідна ділянка транспортом не проїжджається, тож виходити треба раніше.

Вулиця відкрита завжди й безкоштовна. Покриття рівне, брукована плитка й асфальт, з дитячим візком проходиться нормально. Години кав'ярень, крамниць, бібліотеки й театру різні, і їх треба дивитися окремо. Під час повітряної тривоги заклади зачиняються, а укриття в центрі позначені; на вечірню прогулянку це варто закладати.

Одна навігаційна пастка. Google веде цю локацію під назвою «Стометрівка» і в категорії, що не має стосунку до міської вулиці. Офіційної адреси в «Стометрівки» немає, вона є неформальною назвою початку вулиці Незалежності, тож у картах надійніше шукати саме вулицю Незалежності або Вічевий майдан.