Площа Ринок

Квадрат, з якого почалося місто

Площа Ринок займає центр Івано-Франківська і має форму, близьку до прямокутника. Розміри в джерелах різняться: одні подають приблизно 120 на 80 метрів, інші наводять 138 на 98. Посередині площі стоїть ратуша, а не збоку, як буває в містах, що росли навколо замку чи храму. Від рогів площі променями розходяться вулиці.

По периметру Ринок забудований рядами кам'яниць. Історичний вигляд зберігають чотирнадцять будинків; ще кілька зведені вище дозволеної колись висоти і випадають з ряду. Південної сторони немає взагалі, і це слід 1942 року, про який далі.

Площа відкрита цілодобово, входу й квитка не потребує. Обійти її по колу разом із ратушею посередині забирає близько десяти хвилин.

1662 рік і креслення фортеці

Станиславів заснував 1662 року Анджей Потоцький, і місто отримало магдебурзьке право. Європейська містобудівна традиція для таких міст була описана жорстко: квадратова площа з ратушею посередині, щільна забудова по периметру, висота не вище двох, згодом трьох поверхів, ширина фасаду в межах трьох-чотирьох вікон. Ринок креслили за цією схемою, а місто будували як фортецю.

Ратуша змінювалася разом з містом. 1662 року Потоцький засвідчив намір її звести, 1666-го вона вже стояла дерев'яна, а 1672-го була дерев'яно-кам'яною: кругла вежа на кам'яній основі в стилі пізнього ренесансу. У 1675-му замість дерев'яного спостережного пункту постало тимчасове приміщення першої ратуші, яка служила магістратові, судові й вартовим, що стежили за пожежами. Після турецької облоги дерев'яну споруду розібрали, і 1695 року завершили муровану за проєктом Кароля Бенное, з чотирма рукавами на сторони світу і на роги ринку.

Під площею розходилася система підземних переходів і запасних виходів до фортечних укріплень. Сама ратуша має власну сторінку, Івано-Франківська ратуша. Для площі суттєве одне: вежа стоїть у центрі й задає всю геометрію.

Ярмарки, крамниці й податок за адресу

Ринок працював за розкладом. Тричі на рік тут відбувалися великі ярмарки: 7 травня, 8 вересня і 28 листопада, кожен тривав близько чотирьох тижнів; початок і кінець оголошував дзвін ратуші. З'їжджалися купці з різних країн, у документах фігурують німецька, італійська, французька, чеська, угорська, татарська, турецька і шведська мови. Поза ярмарками торгували по четвергах і неділях.

Люстрація 1720 року нарахувала 27 крамниць довкола ратуші. Схема забудови була однакова по периметру: партер під крамницю, житло вгорі. Адреса на Ринку коштувала дорожче й у податках: її мешканці платили червоний злотий на рік проти пів злотого в інших кварталах.

Суд, кара і Василь Баюрак

Магістратський суд засідав у ратуші, а площа була місцем, де вироки оголошували й виконували, включно зі смертними. Найвідоміша страта відбулася 25 квітня 1754 року: тут стратили Василя Баюрака, опришка і наступника Олекси Довбуша. За переказом, перед смертю він попросив дозволу заграти на сопілці.

Історик Петро Гаврилишин, коментуючи місцеві легенди, підтверджує, що публічні кари на Ринку були. Задокументована й страта жінки, яка займалася проституцією, на початку XVIII століття; звинувачення при цьому було у відьомстві, окремої статті за саме ремесло тоді не існувало. Перевірити більшість таких історій нема як: значна частина архівів загинула під час Другої світової, коли евакуйовані документи розбомбили під Луганськом.

Окремо Гаврилишин розводиться з легендою про «прокляття ратуші», яке нібито почалося зі страти Баюрака і далі проявлялося в пожежах та руйнуваннях. Прямого зв'язку між подіями немає, каже історик; перебудови вежі пояснюються звичайним зносом. На площі легенду переказують досі.

Мармулядова пожежа

28 вересня 1868 року на подвір'ї по вулиці Липовій, 26, тепер це вулиця Шевченка, 34, двоє наймитів удови, Юзеф Ліховник і Петро Погвізд, варили у великому казані на багатті сливове повидло, мармуляду. Іскри рознесло сильним вітром по дерев'яній забудові Станиславова. Вогонь дійшов до вулиці Валової і знищив третину міста, близько 260 будинків.

Площа Ринок разом із ратушею перетворилася на задимлену руїну. Згоріли також магістрат, окружна служба, вулиця Липова, вірменська церква і синагоги. При колосальних збитках пожежа обійшлася практично без загиблих.

Гаврилишин оцінює наслідки для міста несподівано спокійно: пожежа звільнила місце під забудову в європейських стилях останніх десятиліть Австро-Угорщини. Історичний центр, який Івано-Франківськ показує сьогодні, значною мірою постав уже після 1868 року. Забудова по периметру Ринку молодша за саму площу на два століття.

Австрійська перебудова і чотири фіртелі

Курс на муровану забудову взяли ще до пожежі: австрійські адміністратори Краттер і Мільбахер зобов'язали будувати з каменю й цегли, а старі дерев'яні будинки зносили. Мурований західний квартал сформувався у 1830-х, постраждав у мармулядовій пожежі й був швидко відбудований власниками.

Сторони площі називали фіртелями. Західний виглядав найпрезентабельніше, бо не мав жодного будинку нижче трьох поверхів. На листівці 1903 року видавництва Клямпфера він показаний із номерами від 24 до 31; після радянської перенумерації 1950-х ті самі будинки отримали номери 15–27 по вулиці Галицькій. Оздоблення тут стримане: непомітні карнизи, ковані балкони, міжповерхові тяги. На арці входу до будинку під номером 21 вирізьблена виноградна лоза.

Власність на західному фіртелі впродовж більшої частини XIX століття була переважно єврейською. Ізраель Барон звів будинок №15 у 1831 році, серед власників згадують і Абрагама Гальперна. Крамниці мали свій профіль і своє ім'я: капелюхи Адлера в №17, склад полотна Шляєна в №21, залізні вироби Манделя, склад цукру Зайферта в №27. На партері будинку №15 на початку 1900-х працювала українська кооперативна крамниця.

Південний фіртель складався із семи мурованих будинків, зведених уже після пожежі: п'ять триповерхових і два двоповерхові по рогах. Класицизм, симетрія, орнаментовані карнизи, ковані балконні решітки лише на другому поверсі. Угорі здавали помешкання, унизу торгували, і вивіски партеру несли прізвища власників: Коппель Горн, брати Гессель, Елішер Лейтер. У лівому наріжному будинку був склад нафти для ламп, у правому дрогерія Бернарда Фалька, тобто аптека без рецептів, із косметикою й побутовою хімією.

Ще одна адреса, яку варто знайти на місці, це будинок №6, пам'ятка місцевого значення 1871 року: двоповерховий, шість вікон на фасаді, внутрішнє подвір'я, балкон. З 9 листопада 1884 року тут працювала «Руська читальня». Фасад доглянутий, а подвір'я, за описами останніх років, у поганому стані.

1942: як зникла південна сторона

У 1942 році німецький комендант наказав знести цілий квартал між площею Ринок і вулицею Барона Гірша, тобто весь південний фіртель. Розбирати власні будинки змусили єврейських мешканців, уламки вони вивозили ручними візками. Площа зросла з 9 667 до 13 500 квадратних метрів.

Радянська влада влаштувала на звільненому місці сквер. Під час реконструкції 1999–2000 років кам'яні лавки проклали по лініях фундаментів знищених будинків. Відкритий південний бік Ринку не є задумом планувальників. Це порожнеча на місці кварталу, і лавки її окреслюють.

Через це площа здається просторішою, ніж мала б бути за своїм кресленням.

Площа, яку скасували

У 1945 році радянська влада дала площі назву «17 Вересня», і вона не прищепилася. Наприкінці 1950-х пішли далі: кожен бік площі став окремою вулицею. Північний назвали вулицею Ринок, східний вулицею Щорса, південний вулицею 17 Вересня, західний просто влили в Галицьку. Площа як адреса перестала існувати, хоча в мові франківців нікуди не зникала.

До 1980-х будинки довели до аварійного стану: підвали роками стояли залиті водою, готувався знос. Проти виступили місцеві архітектори й культурні діячі, і знос вдалося зупинити. Наприкінці 1980-х та на початку 1990-х квартал відбудували за проєктом інституту «Укрпроектреставрація» під керівництвом Зеновія Соколовського: сучасні інтер'єри, відтворені історичні фасади, дахи в гуцульському дусі. Те, на що дивиться відвідувач сьогодні, це переважно пізньорадянська відбудова за історичним рисунком, а не кладка XIX століття.

Історична назва повернулася в офіційний обіг після відновлення незалежності; точної дати рішення джерела, які вдалося перевірити, не наводять. Слід радянської перенумерації видно й тепер: краєзнавчий музей, що міститься в ратуші посеред площі Ринок, значиться за адресою вулиця Галицька, 4А.

Зерно, яке стало яйцем

У 2000 році під час реконструкції на площі спорудили фонтан, який мав символізувати відродження життя. Форма була задумана як зерно, з якого проростають пагони. Металеві пагони згодом обламали й познімали на брухт, і лишилася гладка форма, схожа на яйце.

Далі вона обросла легендами. Після політичних подій 2004 року в місті з'явилася версія, ніби пам'ятник поставили через яйце, кинуте у Віктора Януковича, і екскурсоводи переказували її туристам. Фонтан старший за той епізод на чотири роки, тож версія не витримує перевірки за датами.

Що на площі тепер

Адміністративної й торгової функції площа не має. Ринок лишився культурним центром: тут проводять виставки, конкурси, святкові концерти і фестивалі, а перед Великоднем розгортають виставку-ярмарок «Великодній кошик». Головну міську ялинку останніми роками ставлять не тут, а в парку імені Тараса Шевченка.

Посередині стоїть ратуша з краєзнавчим музеєм і оглядовим майданчиком нагорі. По рогах площі стоять чотири дерев'яні кіоски, по периметру на партерах працюють кав'ярні й крамниці. У 2012 році, до 350-річчя міста, провели ремонтно-реставраційні роботи кварталу будинків у межах трасування історичних меж Станіславівської фортеці.

У грудні 2018 року архітектор Мирослав Ковальський показав дипломний проєкт перетворення Ринку: повністю пішохідна площа, амфітеатр посередині, підземний рівень із кав'ярнями й майстернями. Проєкт лишився дипломною роботою.

Чому це цікаво

Ратуша посередині означає, що площу можна обійти по колу. З кожного рогу відкривається інший ряд фасадів і видно, як від нього відходить вулиця. За десять хвилин стає зрозуміло, як влаштоване середмістя Івано-Франківська, і далі місто читається легше.

Найцілісніший ряд кам'яниць дає західний бік, той самий колишній фіртель із трьома поверхами й кованими балконами. На протилежному боці варто сісти на кам'яні лавки: вони лежать по фундаментах будинків, знесених 1942 року, і окреслюють контур зниклого кварталу.

Фонтан у формі зерна дає найвпізнаваніший кадр площі. Підйом на ратушу, 166 сходинок, дає її згори, і геометрія квадрата з вежею посередині читається тільки звідти. У краєзнавчому музеї понад сто тисяч експонатів, від гуцульських скринь і зброї опришків до археології та радянських артефактів, а виставки-продажі народних майстрів дають змогу взяти сувенір не з кіоску.

Вигода тут і практична: Ринок це початок будь-якої прогулянки центром Івано-Франківськ. Звідси п'ять хвилин до пішохідної Стометрівки з австрійською комерційною забудовою початку XX століття. На саму площу вистачає двадцяти-тридцяти хвилин, з музеєм і вежею закладати варто півтори-дві години.

Як знайти і чого очікувати

Площа лежить у центрі, на північ від пішохідної частини вулиці Незалежності. Від Стометрівки й Вічевого майдану сюди йти Галицькою близько п'яти хвилин. Від залізничного вокзалу є маршрутка №22 плюс кілька хвилин пішки, або приблизно півтора кілометра пішки через ту саму Незалежності.

Площа відкрита завжди й безкоштовна. Повністю пішохідною вона не є: частиною периметра проїжджають автомобілі, є паркування.

Музей у ратуші за довідковими даними працює з вівторка по неділю, 10:00–17:00, каса до 16:30, понеділок вихідний. Ці години і доступ на оглядовий майданчик варто перевірити на місці або в музеї перед візитом: під час війни режим роботи змінюють, підйом на вежу можуть закривати, а в підземеллях ратуші тривають реставраційні роботи. Адреса музею подається як вулиця Галицька, 4А, хоча будівля стоїть посеред площі Ринок; для навігації це збиває, і шукати краще саму ратушу, а не адресу.

Кав'ярні по периметру працюють за власними графіками і в повітряну тривогу зачиняються; укриття в центрі позначені.