Вулиця Івана Труша (найкоротша вулиця міста)

Шістдесят метрів і чотири будинки

Вулиця Івана Труша сполучає площу Ринок з вулицею Лесі Українки біля площі Міцкевича. На це їй вистачає близько 60 метрів. Джерела розходяться: частина публікацій подає 60 метрів, частина 65. Точного офіційного заміру, на який можна послатися, знайти не вдалося, тож обидві цифри циркулюють паралельно.

Ширина близько шести метрів. Через це на вулиці ніколи не було тротуарів: місця під них просто не лишалося.

Будинків тут чотири, три з них мають статус пам'яток архітектури. Юридично до вулиці належить лише один: чотириповерхова кам'яниця під номером 4, збудована 1930 року на розі з вулицею Лесі Українки. Решта виходять сюди боковими фасадами, а прописані на перпендикулярних вулицях. Тобто вулиця, яка вважається найкоротшою і найвужчою в місті, має одну власну адресу.

Чотири назви за півтора століття

Спочатку вулиця називалася Божнична: вона впиралася в головну синагогу-божницю, яка стояла на місці нинішнього скверика Руської Трійці. Назва була описова й точна.

1942 року окупаційна влада перейменувала її на Темну. Тоді ж синагогу розібрали, а південний квартал ринку знищили, і вулиця вперше в своїй історії відкрилася на площу Ринок. Той краєвид на ратушу, заради якого сюди сьогодні приходять фотографуватися, з'явився як побічний ефект руйнування.

Після війни вулицю називали Короткою, іноді Малою. У 1960-х вона дістала ім'я радянського актора Василя Качалова. З 1995 року носить ім'я Івана Труша.

Хто такий Іван Труш

Іван Іванович Труш (18 січня 1869, Висоцько — 22 березня 1941, Львів) був українським живописцем-імпресіоністом, майстром пейзажу і портрета, мистецьким критиком і організатором мистецького життя в Галичині.

Навчався в Бродівській гімназії, потім у Краківській школі образотворчих мистецтв (1891–1897) у класах Леона Вичулковського та Яна Станіславського, а також у Відні й Мюнхені, зокрема в Антона Ажбе. Першу виставку провів у Львові 1899 року. Його спадщина налічує понад 6 тисяч картин; серед пейзажних робіт називають «Захід сонця в лісі» (1904), «Самітна сосна», «В обіймах снігу» (1925). Був одружений з Аріадною Драгомановою, донькою Михайла Драгоманова.

Прямого біографічного зв'язку Труша зі Станиславовом джерела не фіксують. Він жив і працював у Львові. Ім'я з'явилося на цій вулиці 1995 року в загальній хвилі повернення українських культурних діячів на міську мапу, а не через якийсь місцевий епізод його життя. Це варто знати, щоб не шукати тут неіснуючої майстерні чи меморіальної дошки.

Чому це цікаво

Чесно: це курйоз, а не пам'ятка. Але курйоз з конкретним виграшем, і він займає п'ять хвилин.

Головне, що ви отримуєте, це кадр. З вулиці Труша відкривається вигляд на вежу ратуші, і вузькі стіни працюють як природна рамка. Відвідувачі в відгуках сходяться саме на цьому: гарний краєвид на міську ратушу. Такий ракурс на площі Ринок не візьмеш, бо там немає чим обрамити вежу.

Друге: сама вулиця проходиться за хвилину, і це та рідкісна міська достопримітність, яку можна вичерпати повністю. Ви буквально бачите її всю з обох кінців одночасно.

Третє: тут є де сісти. На вулиці й одразу за її межами працюють кав'ярні, піцерія та салони краси, тож зупинка природно вбудовується в прогулянку центром Івано-Франківська.

І четверте, для тих, кому цікава історія міста: за назвами цієї вулиці читається все ХХ століття міста. Божнична, Темна, Коротка, Качалова, Труша. Синагога, окупація, безіменність, русифікація, повернення. П'ять назв на 60 метрів.

Як знайти і чого очікувати

Шукати треба між площею Ринок і вулицею Лесі Українки, поруч із площею Міцкевича, у самому пішохідному центрі. Google веде картку під назвою «Найкоротша вулиця міста», і в цьому головна практична складність: відгуків там лічені одиниці, вказівників на місці немає, і вулицю легко проминути, вважаючи її проходом між будинками.

Орієнтир простий: станьте на площі Ринок спиною до ратуші й шукайте вузький просвіт у забудові в бік Лесі Українки. Кінець вулиці впирається в район, де розташований медичний університет.

Очікування слід тримати низькими. Тут немає ні музею, ні таблички з поясненням, ні облаштованого оглядового майданчика. Тротуарів немає теж, тож дивіться під ноги й на автомобілі, якщо вони заїжджають. Це зупинка на п'ять хвилин по дорозі до чогось іншого, а не окрема мета поїздки.

Годин роботи в вулиці, звісно, немає. Найкраще світло для кадру з ратушею дає перша половина дня, коли вежа освітлена, а вузький просвіт ще не в глухій тіні.