Синагога «Темпель»

Що це за будівля і де вона стоїть

На вулиці Страчених Націоналістів, за сотню метрів від ратуші, стоїть масивна цегляна будівля з високим півкруглим вікном над входом. Це Темпель, синагога прогресивної юдейської громади Станиславова, освячена 1899 року. Сьогодні це єдина вціліла синагога міста з тих, що діяли тут до війни.

Адреса в довідниках подана по-різному: Вікіпедія й міські джерела дають вулицю Страчених, 7, частина путівників пише «7а». Сама вулиця коротка, близько ста метрів, і належить до найкоротших у центрі. У 1860-х вона мала ім'я Берека Йоселевича, єврейського полковника, який командував загоном у повстанні Костюшка 1794 року. Нинішня назва стосується подій 1943 року, що відбулися просто під стінами цієї будівлі.

Темпель легко проминути: ні бань, ні веж, ні вивіски, помітної з протилежного боку вулиці, а частину першого поверху займають комерційні орендарі.

Громада, яка його збудувала

За польським переписом 1939 року в Станиславові жило близько 70 тисяч людей, з них приблизно 34 тисячі євреїв: майже половина міста. Тут працювали десятки молитовних домів, єврейські школи, лікарня, спортивні клуби, друкарні, партії й газети.

Темпель будувала не вся ця громада, а її окрема частина. Наприкінці ХІХ століття серед галицьких євреїв ішла суперечка між традиційним ортодоксальним укладом і рухом прогресистів, які орієнтувалися на реформовані громади Відня й Праги: проповідь місцевою мовою, хор, світська освіта. Такі громади будували собі не «божницю», а «темпель», і сама назва була програмою.

Ідея звести темпель виникла 1887 року серед членів «Спілки прогресу». Олександр Віттель і Еліас Фішер організували будівельний комітет, а 1888 року спілка отримала ділянку. Далі минуло сім років, поки з'явилися гроші й проєкт.

Архітектор, будівництво, стиль

20 червня 1895 року рабин Ісак Горовиць заклав перший камінь. Автором проєкту був віденський архітектор, чиє прізвище джерела передають по-різному: найчастіше Вільгельм Штясни, трапляється написання Штрасні й латинське Stiasny. За низкою джерел, він працював на замовлення Ротшильдів і проєктував синагоги у Відні та Празі. Урочисте відкриття відбулося 4 вересня 1899 року за присутності міської влади.

Щодо стилю джерела теж розходяться. Більшість описує його як мавританський з елементами неоренесансу, окремі публікації говорять про мавританський з елементами сецесії. Мавританський напрям у синагогальній архітектурі ХІХ століття давав громадам візуальну мову, окрему від християнських храмів навколо.

Головна зала мала три галереї для жінок і близько 300 сидячих місць. Біля східної стіни стояв оздоблений арон га-кодеш, шафа для сувоїв Тори. Дах вінчали чотири наріжні вежки з банями, на яких стояли зірки Давида; саме вони давали будівлі силует, якого сьогодні немає.

Будівля постраждала в Першу світову й невдовзі була відреставрована, а в 1927–1929 роках в інтер'єрі виконали новий розпис і замінили дах. Ні того розпису, ні веж не збереглося.

Голокост у Станиславові

Німці зайняли Станиславів улітку 1941 року. Люди, які молилися в цій будівлі, були вбиті майже всі.

12 жовтня 1941 року в місті відбулася масова акція, відома як «кривава неділя». Есесівці з підрозділів Зіпо й Орпо за участі допоміжної поліції розстріляли на єврейському цвинтарі, над заздалегідь виритими ровами, за різними оцінками від 10 до 12 тисяч людей за один день. Це була одна з найбільших одноденних розправ на території окупованої Галичини.

Станиславівське гетто діяло з 1941 року. Його комендант Ганс Крюгер відомий особистою участю в убивствах, і значну частину громади знищили на місці, а не в таборах. У березні 1942 року близько 5 тисяч людей вивезли до табору смерті Белжець. Ліквідація гетто завершилася до 1943 року.

Після війни в місті лишилися одиниці. Про масові поховання жертв іншого режиму в тому ж місті розповідає меморіальний комплекс Дем'янів Лаз на південній околиці.

Листопад 1943 року: розстріл під стінами

З цією ж будівлею пов'язана друга трагедія, і вона дала ім'я вулиці. У листопаді 1943 року гестапо провело масові арешти в станиславівському театрі під час показу оперети. Кількість затриманих джерела подають по-різному: одні говорять про близько ста осіб, інші про 140 активістів руху опору. Після формального суду 27 членів ОУН розстріляли біля стін синагоги, прив'язавши до стовпів.

Дати теж розходяться. Частина публікацій відносить арешти до 14 листопада, а розстріл до 17 листопада 1943 року; інші подають розстріл тим самим днем, що й арешт, і навіть уточнюють годину.

За переказами, зафіксованими в місцевих публікаціях, під час страти засуджені вигукували «Слава Україні!» і співали «Ще не вмерла Україна». На місці розстрілу після проголошення незалежності встановили пам'ятник: фігура людини зі зв'язаними руками й ногами, внизу прізвища страчених. Вікіпедія датує його 2003 роком, і 17 листопада тут щороку відбуваються поминальні заходи. Так на сотні метрів вулиці зійшлися дві історії знищення, розділені двома роками й тим самим окупаційним режимом.

Радянський період: спортзал у молитовній залі

1954 року порожню будівлю передали в управління медичного інституту. Перший поверх пристосували під спортзал, на другому влаштували лекційну залу і студентський клуб. Поділ на два поверхи став можливим тому, що після пожежі часів німецької окупації від первісного високого простору лишилися стіни: залу просто перекрили.

Тоді ж, у 1950-х, розібрали чотири наріжні вежки. Офіційним поясненням був аварійний стан конструкцій. Разом з вежками зникли зірки Давида, і будівля втратила будь-яку зовнішню ознаку того, чим вона була.

Міф про філармонію

Один з путівників стверджує, що Темпель став обласною філармонією. Це помилка, яка кочує з тексту в текст.

Івано-Франківська обласна філармонія імені Іри Маланюк міститься в іншій будівлі, на вулиці Леся Курбаса. Це колишній театр Музичного товариства імені Станіслава Монюшка, закладений 21 травня 1891 року й перебудований у 1928–1929 роках. Філармонію як установу створили 1 листопада 1940 року, у цій будівлі вона працює з 1980-го.

Звідки плутанина, видно з місцевих текстів про 1943 рік: розстріл описують як такий, що стався «неподалік від будівлі нинішньої філармонії, біля стін синагоги». Дві будівлі стоять поруч і при переказі злилися в одну. Ту саму помилку роблять із Чернівцями та Дрогобичем, де колишні синагоги справді віддали під філармонію та інші заклади. У Станиславові цього не було: тут був спортзал медінституту.

Повернення громаді і сьогоднішній стан

У 1990-х роках частину приміщень передали місцевій юдейській громаді. Не всю: решта лишилася за комерційними орендарями, і в різні роки тут фіксували меблевий магазин, будівельний магазин і туристичну фірму. Поряд облаштували готель-музей «Під Темплем». Кілька років тому громада власними силами провела реставраційні роботи, але вежок і високої зали це не повернуло.

Стан будівлі лишається проблемою. Ще в січні 2020 року місцеві медіа писали, що з фасаду осипається тиньк. Публічної інформації про повноцінну реставрацію після цього знайти не вдалося.

Громада невелика. За матеріалом 2020 року в Івано-Франківську жило приблизно 150–160 євреїв, дітей лишалося близько п'яти, а громадська школа закрилася двома роками раніше. Богослужіння веде рабин Моше Лейб Колесник, збираються переважно в суботу. Три хвилі виїзду (репатріація колишніх польських громадян до 1959 року, виїзд після розриву радянсько-ізраїльських відносин 1967-го і еміграція 1990–2000-х) забрали понад 90 відсотків тих, хто лишався. Формулювання «частково діє» точне в обох значеннях.

Чому це цікаво

Конкретна причина зайти сюди одна: це остання будівля в Івано-Франківську, за якою можна фізично побачити, що половина цього міста була єврейською. Не за табличкою, а за пропорціями стін, які будували на 300 місць і три галереї.

Що ви отримуєте за 15–20 хвилин. По-перше, фасад, який читається, якщо знати, куди дивитися: півкругле вікно над входом, ритм пілястр, сліди мавританського декору й порожні кути даху там, де стояли вежки з зірками Давида.

По-друге, одна вулиця з двома меморіальними шарами: від входу до синагоги до пам'ятника страченим членам ОУН кілька десятків кроків. Мало де в Україні дві історії цього масштабу стоять настільки впритул.

По-третє, контраст. Від ратуші і площі Ринок сюди йти хвилини три, і різниця між відреставрованим центром та цим фасадом з осипаним тиньком і є те, заради чого варто звернути.

Відгуки відвідувачів короткі й здебільшого схвальні: хтось відзначає красу будівлі, хтось згадує молитви й Тору, хтось приходить просто пройтися тихою вулицею. Це не музей з квитком, а зупинка на кілька хвилин.

Як знайти і чого очікувати

Темпель стоїть у середмісті, на вулиці Страчених Націоналістів, 7 (частина путівників подає 7а). Від ратуші пішки близько трьох хвилин, від залізничного вокзалу 15–20 хвилин. Машину поруч лишити важко: вулиця вузька й забудована.

Головне сказати чесно: доступ усередину не підтверджено. Публічних годин роботи немає, офіційного графіка знайти не вдалося, а будівля розділена між юдейською громадою та комерційними орендарями. Богослужіння, за словами рабина, відбуваються переважно в суботу, але це не те саме, що екскурсійний доступ. Домовлятися треба заздалегідь через громаду. Описи інтер'єру в путівниках стосуються стану, якого вже немає.

Це діюче культове приміщення малої громади: чоловікам покривають голову під час служби, знімати без дозволу не слід, а комерційні входи з вулиці ведуть до орендарів.

Аварійним стан фасаду в публікаціях не називали, але осипання тиньку фіксували ще 2020 року. Про пошкодження внаслідок повномасштабної війни повідомлень немає: місто зазнавало ракетних ударів, але щодо цього об'єкта відомостей про руйнування не публікували.

Продовжити маршрут можна двома способами: Меморіальний сквер за кілька хвилин ходу, або єврейський цвинтар на околиці, місце «кривавої неділі» 1941 року, куди йдуть підготовленими і без розрахунку на інфраструктуру.