Закарпатський обласний художній музей ім. Йосипа Бокшая

На Жупанатській площі в самісінькому серці Ужгорода стоїть імпозантна двоповерхова будівля з гербом на фронтоні — колишній жупанат, а нині Закарпатський обласний художній музей імені Йосипа Бокшая. Це головна мистецька скарбниця краю, де під одним дахом зібрані ікони, полотна закарпатських майстрів і твори європейської класики.

Музей цікавий одразу двома вимірами: як зібрання, у якому налічуються тисячі творів мистецтва, і як пам'ятка архітектури з насиченою історією. Тут стіни варті не меншої уваги, ніж картини на них, адже цей будинок бачив і комітатські урочистості, і засідання, що вирішували долю Закарпаття.

Будівля жупанату та її історія

Музей займає колишній будинок правління Ужанського комітату, споруджений 1809 року. Це двоповерхова П-подібна у плані будівля в стилі, що поєднує риси пізнього бароко й раннього класицизму, із середнім ризалітом, двома рядами вікон, балконом і гербом Ужанського комітату на фронтоні. Загальна площа приміщень перевищує три тисячі квадратних метрів, і навіть сьогодні споруда домінує над невеликою Жупанатською площею, задаючи їй урочистий, майже столичний тон.

Слово «жупанат» походить від назви очільника комітату — жупана, і саме тут століттями зосереджувалося управління Ужанською землею. За два століття цей будинок був справжнім центром громадського життя міста. Тут проводили урочистості, зустрічі й навіть театральні вистави, приймали поважних гостей і влаштовували бали. Кажуть, що саме благодійний вечір у цих стінах у середині XIX століття зібрав кошти на перші вуличні ліхтарі Ужгорода — приємна деталь, яка показує, наскільки тісно доля будівлі перепліталася з повсякденням містян.

У травні 1919 року тут ухвалили історичне рішення про приєднання краю до Чехословаччини, а згодом будівля стала резиденцією першого губернатора Підкарпатської Русі Григорія Жатковича — американського юриста русинського походження, який повернувся на землю предків. Так один-єдиний будинок устиг побувати і комітатським управлінням, і губернаторською резиденцією, і осередком мистецтва. Сьогодні це пам'ятка архітектури національного значення, а на її фасаді меморіальна дошка й погруддя нагадують про художника, чиє ім'я носить музей.

Як народився музей

Історія самого музею починається невдовзі після Другої світової війни. Улітку 1945 року для збереження й показу мистецьких творів створили заклад на основі колишньої Земської картинної галереї, а перша експозиція відкрилася для відвідувачів наприкінці 1940-х років. Спершу колекція розміщувалася у приміщеннях Ужгородського замку, поруч з іншими музейними зібраннями краю.

Навесні 1979 року музей переїхав у історичний центр міста — у ту саму будівлю колишнього жупанату, де перебуває й донині. Переїзд у простору репрезентативну споруду дав змогу розгорнути колекцію повноцінно, з окремими залами під різні напрями мистецтва. У 1990 році закладу присвоїли ім'я Йосипа Бокшая (1891–1975) — народного художника, одного з фундаторів закарпатської школи живопису, педагога, який виховав ціле покоління митців. Його погруддя й меморіальна дошка сьогодні прикрашають фасад музею, а саме ім'я стало своєрідним знаком якості для всієї мистецької спадщини краю.

Колекція: від ікон до європейської класики

Фонди музею налічують тисячі експонатів — живопис, графіку, скульптуру та декоративно-ужиткове мистецтво. Зібрання охоплює кілька великих напрямів: західноєвропейське мистецтво від XVI до початку XX століття, українське мистецтво XVII–XX століть, російське мистецтво, мистецтво Центральної Європи, а також окремий, дуже цінний розділ — закарпатське мистецтво XX століття. Основою всієї збірки свого часу стали твори колишньої Земської картинної галереї.

Особлива гордість музею — колекція давнього іконопису XVII–XVIII століть, серед якого чільне місце посідають твори майстра Іллі Бродлаковича-Вишенського. Ці ікони, що колись прикрашали храми закарпатських сіл, дають рідкісну змогу відчути духовний світ горян і побачити, як народна побожність поєднувалася з високою малярською традицією. Не менш вагомою є одна з найповніших в Україні збірок угорського мистецтва XVIII — початку XX століття. Тут поєдналися традиції різних європейських культур, що завжди перетиналися на цьому пограниччі, — і саме це робить ужгородську колекцію по-справжньому особливою для всієї країни.

Імена, які варто знати

У залах музею представлені класики закарпатської школи — сам Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Андрій Коцка, Федір Манайло, Золтан Шолтес, скульптор Василь Свида. Разом вони сформували яскраве й самобутнє мистецьке явище, яким Закарпаття пишається донині, тож знайомство з їхніми роботами — одна з головних причин прийти сюди.

Поряд із місцевими майстрами відвідувача чекають і гучні імена світового рівня. У зібранні є полотна Івана Айвазовського, зокрема нічний морський краєвид, роботи, пов'язані з іменами Тараса Шевченка та Івана Шишкіна, а також твори російських майстрів — Василя Тропініна, Ореста Кіпренського, Олексія Саврасова. Європейську лінію представляють видатний угорський живописець Мігай Мункачі та автори XVI–XIX століть, серед яких трапляються по-справжньому цінні полотна.

Окрему увагу привертає меморіальна лінія, пов'язана з академіком Ігорем Грабарем — художником і мистецтвознавцем, чиє родове коріння ведеться саме із цього краю. Його присутність у колекції ще раз нагадує, скільки визначних постатей світового мистецтва так чи інакше пов'язані із Закарпаттям. Саме це відчуття перехрестя культур і доль — місцевого й європейського, давнього й новітнього — робить прогулянку залами музею особливо насиченою.

Закарпатська школа живопису

Окрема, і чи не найважливіша, причина прийти сюди — знайомство із закарпатською школою живопису, одним із найяскравіших мистецьких явищ України XX століття. Її засновники, Йосип Бокшай і Адальберт Ерделі, у міжвоєнні роки заклали в Ужгороді традицію, яка поєднала європейську малярську культуру з любов'ю до рідної природи, гір, сільського побуту й народного колориту Закарпаття.

У роботах цих майстрів гори над Ужем, полонини, старі дерев'яні церкви й обличчя горян постають напрочуд живими й теплими. Продовжили цю лінію Андрій Коцка з його ліричними жіночими портретами, Федір Манайло з глибоким зануренням у народне мистецтво, Золтан Шолтес зі своїми пейзажами. У залах музею ця школа представлена системно, тож відвідувач може простежити, як народжувався й розвивався неповторний закарпатський стиль — і саме заради цього багато хто приїздить до музею спеціально.

Практична інформація для відвідувача

Музей розташований за адресою: Жупанатська площа, 3 — це кілька хвилин пішки від центральних вулиць і головних площ Ужгорода, тож дістатися сюди легко під час звичайної прогулянки старим містом. Заклад традиційно працює з вівторка по неділю, а понеділок — вихідний день; актуальні години роботи й вартість квитків варто уточнювати перед візитом, оскільки вони можуть змінюватися.

На огляд основної експозиції варто закласти щонайменше годину-півтори, а якщо ви хочете неквапом роздивитися ікони й закарпатську школу — то й більше. Найкраще приходити в першій половині дня, коли зали спокійні й можна без поспіху розглянути деталі. Час від часу тут проходять тимчасові виставки та культурні події, тож перед візитом варто зазирнути в афішу.

Роль музею в Ужгороді

Для Ужгорода художній музей імені Бокшая — це не просто галерея, а один із головних культурних осередків усього Закарпаття. Тут зберігається візуальна пам'ять краю: від давніх ікон гірських церков до полотен майстрів XX століття, які відкрили світові неповторний колорит цих гір і долин.

Музей об'єднує в собі дві історії — мистецьку й архітектурну. Відвідавши його, ви одночасно знайомитеся з розвитком закарпатського живопису та з долею однієї з ключових будівель міста, у стінах якої вершилася історія краю. Саме тому цей музей заслужено входить до обов'язкового списку місць, які варто побачити в Ужгороді.