Ольга Хонейко
Добратися до місця призначення так і не вдалось. Жодних дороговказів. Шкода потраченого часу. Окреме "дякую" сільському голові, за відсутність дороговказів.
За 40 кілометрів від Львова, у лісі над селом Стільсько, лежать залишки міста, яке тисячу років тому було в 25 разів більшим за тогочасний Київ. Тут жили білі хорвати, і саме сюди, на думку археологів, сходилися торгові шляхи від Карпат до Дністра.
Мурів і башт тут немає: місто давно поросло лісом. Але численні вали, рови, кам'яна «Біла дорога» та печерні храми в сусідніх селах досі свідчать про минулу велич цього місця. Стільське городище підійде тим, хто любить історію і не боїться довгої прогулянки лісом без вказівників.
Укріплене місто існувало тут з VIII по X століття. Його центр, дитинець, займав близько 15 гектарів, а довкола нього лежало укріплене передмістя ще на 235 гектарів. Разом це близько 250 гектарів, оточених валами й стінами завдовжки майже 10 кілометрів. Для порівняння, Київ часів Володимира Великого займав приблизно 10 гектарів.
Білі хорвати були слов'янським племінним союзом у передгір'ях Карпат. Про них згадує знаменита «Повість минулих літ» як про учасників походу Олега на Візантію 907 року і як про землі, куди 992 року ходив походом Володимир Великий. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний писав, що балканські хорвати походять від хорватів, які живуть «за горами». Археолог Орест Корчинський, який досліджував городище понад три десятиліття, вважав Стільсько головним містом Білої Хорватії. Частина істориків ставиться до цієї версії обережно, але розміри міста говорять самі за себе.
Експедиція Ореста Корчинського копала тут щороку протягом трьох десятиліть, з 1982 по 2012 рік. Археологи дослідили понад три десятки житлових, господарських і оборонних будівель, залізоплавильну майстерню в північній частині передмістя, посуд, зброю, спорядження вершника й коня. Серед кераміки трапився й угорський посуд, тож місцеві купці торгували далеко за межами Карпат.
Найцікавіше те, що місцеві назви збіглися з розкопками. Мешканці здавна називають урочища «Золоті ворота», «Княжа криниця», «Вежа», «Гребля», «Біла дорога». Під «Білою дорогою» знайшли мощений каменем шлях до міста, а на річці Колодниця залишки гребель і шлюзів, якими, за версією дослідників, невеликі судна проходили з міста до Дністра і назад. Корчинський розповідав, як один селянин підказав, що тут розкопають кузню, бо так казав йому дід. За три дні археологи справді відкрили давню майстерню.
При цьому розкопано менше відсотка площі міста. Довкола, у радіусі 15 кілометрів, відомо понад 65 поселень, могильників, святилищ і печерних храмів, тож Стільське ще довго дивуватиме науковців.
За переказом, вороги довго не могли взяти місто штурмом і пішли на хитрість. Одного вечора військо зробило вигляд, наче відступає, і городяни побачили, як у сутінках віддаляються вогні смолоскипів. Вони відчинили браму, а загін, що ховався в засідці, увірвався всередину й підпалив місто. Військо повернулося на заграву і довершило справу. Ті, хто вцілів, не стали відбудовувати будівлі на пагорбі, а оселилися в долині Колодниці. Так, кажуть, і виникло нинішнє село Стільсько, у назві якого чують слово «столиця» або князівський «стіл».
Саме городище — це вали й ліс, а найвиразніші пам'ятки розташовані за 3 кілометри, у селі Дуброва. У пісковикових скелях там вирубано печерний комплекс, що складається із семи храмів, кожен з яких має від одного до семи входів, з'єднаних між собою проходами. Найглибша печера заглиблюється у скелю на 39 метрів. Дослідники вважають, що це були язичницькі святилища давніх слов'ян, які діяли ще до хрещення. З приходом християнства в печерах оселилися ченці-скитники і переобладнали їх під своє житло, а нині частину колишніх келій місцеві використовують як комори, тому деякі входи замкнені.
Поруч височіє камінь Диравець, що являє собою пісковикову скелю з наскрізним круглим отвором, яку вважають давнім святилищем. Біля неї збудовано невелику каплицю, тож це найкращий орієнтир на місцевості. В околицях Дуброви також показують ритуальний камінь з трьома вирізаними смугами, які пов'язують зі стихіями вогню, повітря і води. Ще одне святилище досліджували біля села Ілів, в урочищі «Печера».
Налаштуйтеся на прогулянку природою, а не на музей під відкритим небом. Вали заввишки близько двох метрів добре помітні в лісі, особливо пізньої осені та ранньої весни, коли немає листя. З пагорба над селом відкривається гарна панорама Стільська. Вказівників майже немає, і відвідувачі у відгуках на це скаржаться, тому заздалегідь позначте в офлайн-карті городище, Дуброву та камінь Диравець.
Вхід вільний, кас і охорони немає. На огляд валів і печер у Дуброві закладайте дві-три години, а якщо хочете обійти городище ґрунтовно, то пів дня. Стежки лісові, з підйомами, тож для дитячих візочків маршрут не підходить.
Щоб побачене склалося в цілісну картину, зазирніть до етнографічного музею в будівлі сільської школи (вул. Шевченка, 122). Тут є карти розселення білих хорватів, фотографії розкопок, місцеві старожитності, а також відтворена селянська світлиця кінця XIX століття. Музей працює в будні з 8:00 до 17:00, у вихідні за домовленістю, телефон школи +38 (03241) 6-34-38. У селі також варто подивитися на дерев'яну церкву святої Параскеви.
Ще 2001 року держава внесла городище до переліку археологічних пам'яток загальнонаціональної ваги, а восени 2015-го обласні депутати заснували тут окремий заповідник. До нього входять саме городище, святилище біля Ілова, урочище Диравець, печерні комплекси, залишки гідротехнічних споруд на Колодниці та курганні могильники. Пам'ятайте, що це археологічна територія: нічого не копайте й не відколюйте від скель.
Власним авто. Зі Львова їдьте трасою М06 у бік Стрия. Перед Миколаєвом поверніть ліворуч на Тростянець, а за ним дорога приведе до Стільська. Після села починається ґрунтівка до Дуброви: у суху погоду вона проїзна для звичайної машини, після дощів їдьте обережно. Дорога зі Львова займає близько години.
Громадським транспортом. Прямих рейсів немає. З автовокзалу на Стрийській, 109 їдуть автобуси до Миколаєва, зокрема рейс до Нового Роздолу. Потягом у бік Трускавця чи Мукачева можна доїхати до станції Миколаїв-Дністровський. З Миколаєва ходить місцевий автобус до Стільська та Дуброви, але рідко, тож розклад краще уточнити заздалегідь.
Стільське городище дає рідкісне відчуття масштабу: ви йдете лісом, а під ногами залишки міста, яке було одним із найбільших у Європі свого часу і про яке майже мовчать літописи. Поєднання загадки білих хорватів, язичницьких святилищ, печерних храмів у скелях і тиші Опілля робить поїздку не схожою на звичні маршрути вихідного дня.
Приблизно за 7 кілометрів, біля Миколаєва, розташований грот Прийма, де археологи знайшли сліди стоянки неандертальців, а за 20 кілометрів руїни Старосільського замку.
Якщо ви їдете зі Львова, загляньте в добірку цікаві місця Львова та наш гід що подивитися на Львівщині.
На Стрийщині, у трикутнику сіл Стільсько, Ілів і Дуброва, приблизно за 40 кілометрів від Львова.
Автомобілем трасою М06, перед Миколаєвом поворот на Тростянець і далі до Стільська. Без авто: автобусом або потягом до Миколаєва і місцевим автобусом до Стільська чи Дуброви.
Ні, вхід вільний. Городище розташоване просто неба в лісі, кас і охорони немає.
У селі Дуброва, приблизно за 3 кілометри від городища. Орієнтир: камінь Диравець з отвором і каплиця поруч.
Слов'янський племінний союз, що жив у передгір'ях Карпат у ранньому середньовіччі. Археолог Орест Корчинський вважав Стільське городище їхньою столицею.
Добратися до місця призначення так і не вдалось. Жодних дороговказів. Шкода потраченого часу. Окреме "дякую" сільському голові, за відсутність дороговказів.
Місце дуже гарне, з приємною природою та чудовими краєвидами. Зверху відкривається гарна панорама на село Стільсько. Але печер тут немає - це радше скелі з красивими видами. Якщо ж хочете саме печери, треба ще приблизно 3 км дістатися до села Дуброва, де вони є, хоча дорога туди грунтова і не найкраща.
Гарне місце, проте плануйте його як додаткову точку зупинки по дорозі кудись. Як основне місце для відвідування у подорожі - може трохи розчарувати)