Палац Потоцьких

Палац Потоцьких стоїть у центрі Львова, на вулиці Миколи Коперника, 15. Це велика аристократична резиденція другої половини XIX століття, збудована для роду Потоцьких. Сьогодні тут працює відділ Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького.

Будівлю часто називають найбільш «французькою» серед львівських палаців. Причина в проєкті паризького архітектора та у стилістиці, що відсилає до резиденцій доби Людовіка XVI. Огляд поєднує збережені парадні інтер'єри та колекцію європейського малярства, і для міста це один із небагатьох палаців, де публіці доступні парадні зали.

Палац закритий з боку вулиці парадним двором і кованою огорожею. Через це з тротуару видно передусім центральний ризаліт із портиком, а масштаб споруди відкривається вже за брамою.

Рід Потоцьких і ділянка на Широкій

Потоцькі придбали нерухомість на тодішній вулиці Широкій (нині Коперника) у 1822 році. На ділянці вже стояв старший, одноповерховий палац родини, значно скромніший за нинішній.

Замовником нової резиденції став граф Альфред Юзеф Потоцький, намісник Королівства Галичини і Лодомерії, а згодом голова уряду (міністр-президент) Австро-Угорщини. Для такої постаті потрібна була міська резиденція, придатна для прийомів і політичних зустрічей, а не тільки для щоденного проживання.

Старий палац розібрали, щоб звільнити місце під грандіозніший задум. Так на давній ділянці Потоцьких почалося будівництво комплексу, який дійшов до наших днів.

Будівництво і архітектори

Точна дата будівництва досі дискусійна: найчастіше палац датують 1888–1890 роками, хоча окремі дослідники відносять початок робіт до 1880-х, а завершення оздоблення переносять на пізніші десятиліття. Розтягнутість пояснюється масштабом задуму. Йдеться про триповерхову цегляну споруду з мансардою і десятками приміщень, кожне з яких вимагало окремого декоративного вирішення.

Граф Альфред Потоцький помер у 1889 році в Парижі й не дочекався завершення робіт. Будівництво доводила до кінця родина, тож палац оздоблювали вже після смерті замовника. Є згадки, що інтер'єри остаточно впорядкували аж на початку 1930-х років. Це пояснює, чому в описах трапляються різні дати завершення.

Проєкт резиденції створив французький архітектор Луї де Вердьє, і це пояснює, чому будівля так відрізняється від довколишньої львівської забудови. Ім'я архітектора трапляється й у формах Луї д'Овернь, Дюверньє, Людвіг де Верні. Французький задум коригували й реалізовували на місці львівські архітектори Юліан Цибульський та Людвік Балдвін-Рамулт. Імена й ролі цих майстрів різні автори розподіляють по-різному, тож тут можлива плутанина.

За загальною схемою паризький автор дав концепцію, а місцеві фахівці керували будівництвом. Стиль визначають як пізній історизм із виразним ухилом у бароковий класицизм. За взірець правили французькі палаци доби Людовіка XIV та Людовіка XVI, звідси симетрія, парадність і густий, але впорядкований декор.

Архітектура: фасади та парадні зали

Палац має форму, наближену до літери «Н», і повернутий парадним фасадом до глибокого переднього двору. Двір відокремлений від вулиці кам'яними стовпами й кованою огорожею з брамою, через яку колись в'їздили екіпажі. Мансардний поверх із крутими схилами даху додає силуету французького характеру. Разом із переднім двором і огорожею це формує тип міської резиденції, рідкісний для львівської забудови, де будинки зазвичай виходять фасадом просто на червону лінію вулиці.

Центральну вісь фасаду підкреслює арковий портик із іонічними колонами й ліпним оздобленням. Віконні отвори мають фігурне обрамлення та сандрики, а лінію балконів тримають ліпні консолі й балюстради. Фасад продумували з увагою до ритму вікон і пластики стіни, тому будівля читається як цілісна композиція, а не набір окремих декоративних деталей.

Найцінніше в палаці зосереджене на першому поверсі, де розташовані парадні зали для прийому гостей. Їхні інтер'єри витримані в дусі Людовіка XVI, з мармуровими камінами, позолоченою ліпниною і наборним паркетом. Серед приміщень називають дзеркальну (люстряну) залу, а також зали, які в різних описах фігурують під назвами бальна, концертна, зелена, банкетна, червона. У частині кімнат збереглися оригінальні каміни й дубовий паркет, які відтворюють обстановку резиденції кінця XIX століття.

Ліпний декор приписують скульптору Петру Гарасимовичу, а також, імовірно, Леонарду Марконі. Металеві елементи оздоблення пов'язують із роботою місцевих ремісників, що підкреслює львівське виконання за паризьким задумом. Стелі привертають окрему увагу, бо ліпнина й розпис на них часто детальніші за оформлення стін.

Багатий, але стриманий декор тримається в межах неорококо, без надмірної театральності. Подекуди палацу приписують близько дев'яноста кімнат, хоча парадними серед них була лише невелика частина. Саме ці зали і роблять палац цінним для оглядача, адже вони збереглися майже цілісним ансамблем.

Палац у ХХ столітті: пожежа, РАЦС і реставрація

На початку 1919 року, під час польсько-української війни, у палаці розмістилася місія генерала Бартелемі, представника Антанти. Тоді ж, за поширеною в місті розповіддю, ліве крило будівлі постраждало від падіння літака під час показового польоту, а наслідки пожежі усували роками.

За радянського часу приміщення довго займали наукові установи, зокрема профільний геологічний інститут. У 1973–1974 роках провели масштабну реставрацію, під час якої працювали з ліпниною, паркетом і камінами. Згодом у палаці облаштували Палац урочистих подій міського РАЦСу, де реєстрували шлюби, і ця функція частково збереглася й пізніше.

Наприкінці 1980-х років позаду палацу вели прохідку тунелю під швидкісний трамвай. Роботи призвели до серйозних деформацій конструкцій, тому їх зупинили, а будівля потребувала укріплення. Перед подіями кінця 1990-х палац знову оновлювали, і реставратори відтворювали кольорове опорядження стін, спираючись на збережені паспорти кольорів інтер'єрів.

У лютому 2015 року в палаці відкрили каплицю, куди перенесли одну з найдавніших ікон Львова. Так у світській за призначенням будівлі з'явився невеликий сакральний осередок. Через усі ці перипетії палац устиг побувати водночас пам'яткою, установою й ледь не аварійним об'єктом. Попри це основний обсяг оздоблення парадних залів вдалося зберегти, і сьогодні палац лишається одним із найкраще збережених парадних інтер'єрів Львова.

Музейна експозиція і державні прийоми

У 2000-х роках палац передали Львівській галереї мистецтв, а як музейний відділ галереї він відкрився для відвідувачів у лютому 2007 року. Експозиція охоплює європейське мистецтво приблизно XIV–XVIII століть. На горішньому поверсі розгорнуті галереї малярства з творами італійських, іспанських, французьких, німецьких, австрійських, польських, чеських і угорських майстрів. Перший поверх лишили як показ історичних інтер'єрів із меблями, порцеляною та декором.

Окрема гордість колекції, картина Жоржа де Ла Тура, відома під назвами «Платіж» або «Сплата податі». Її вважають єдиним твором цього французького майстра в Центрально-Східній Європі, тож заради неї до палацу приїздять окремо. Серед авторів, представлених у залах, називають також імена рівня Тиціана та Хусепе де Рибери.

Поєднання історичних інтер'єрів із класичним малярством робить огляд двоскладовим. Спершу відвідувач бачить оздоблення резиденції, а потім живописну колекцію на верхньому поверсі. Такий формат вирізняє палац з-поміж інших відділів галереї, розпорошених по місту.

Парадність палацу зробила його зручним місцем для державних прийомів. Перед самітом президентів країн Центрально-Східної Європи 1999 року у Львові будівлю реконструювали, а частину залів упорядкували під офіційні заходи. Тоді ж лунали пропозиції перетворити палац на постійну резиденцію Президента України. Зрештою основним господарем стала галерея, проте будівлю час від часу використовували для урочистих зустрічей на найвищому рівні.

Що подивитися поруч

Вулиця Коперника з'єднує центр міста з привокзальним районом, тож палац стоїть на зручній прогулянковій осі. Поряд розташований Будинок учених, колишнє шляхетське казино, з розкішними історичними інтер'єрами, які теж відкриті для огляду.

Якщо рухатися Коперника в бік вокзалу, з'являється неоготична церква святих Ольги і Єлизавети (давній костел святої Ельжбети) на площі Кропивницького. Її 88-метрова вежа помітна здалеку й слугує орієнтиром для тих, хто йде від головного залізничного вокзалу.

У протилежний бік Коперника виводить до проспекту Свободи та площі Міцкевича, тобто до головного ядра історичного центру з оперним театром і музеями. Такий маршрут дозволяє поєднати огляд палацу з рештою центральних пам'яток за одну прогулянку.

4.6

Локація

Будинок вчених

вулиця Листопадового Чину 6, Львів

Зберегти Збережено

Як дістатися до палацу Потоцьких

Палац Потоцьких розташований за адресою: вулиця Миколи Коперника, 15. Від проспекту Свободи та площі Міцкевича до нього близько семи-десяти хвилин пішки центральними вулицями.

Від головного залізничного вокзалу можна доїхати трамваєм чи автобусом у бік центру, а далі кількасот метрів пройти вулицею Коперника. Автомобілем варто зважати на те, що це щільна центральна забудова з обмеженим паркуванням.

Будівля працює як музейний відділ Львівської національної галереї мистецтв, тому вхід усередину, години роботи та вартість квитків залежать від режиму галереї. Актуальний розклад і ціни квитків найнадійніше перевіряти на офіційному сайті lvivgallery.org.ua перед візитом, оскільки вони змінюються.