Червоногородський замок — Reviews

Червоногородський замок справляє сумне враження: легенди про червону річку дуже красиві, а зараз тут лише руїни та огорожа. Те, що в Google позначено як дитячий табір «Ромашка», насправді виглядає як незаконно зайнята територія. Доступ перекритий, і відчуття, ніби історія сховалася за парканом. Замок заслуговує на реконструкцію і на те, щоб знову приваблювати людей, а не бути відгородженим чужими перешкодами. Проїзд до території так званого табору коштує 50 грн з людини. У дощову погоду краще не їхати.

Колись це був прекрасний і величний замок, а тепер від нього майже нічого не лишилося. Червоногород, Червоногрод чи Червоноград сьогодні фактично зник, і вже понад 50 років тут ніхто не мешкає, хоча історія цього місця налічує близько тисячі років. Вважають, що назва пов’язана з червоними пісковиками місцевих ґрунтів. У 1648 році фортецю взяли повстанці, а в 1672-му - війська турецького султана Магомета IV. Після турецького періоду замок занепав і так і не відновився. Нині можна побачити лише дві сильно пошкоджені вежі та рештки стін палацу, а у квітні 2013 року частина однієї з веж обвалилася. Стан руїн критичний і аварійний.

Найперше хочу сказати про дорогу. У дощ сюди краще не їхати, бо схил досить крутий і серпантинний. Спуститися на авто ще можна, але після зливи тут буде суцільне болото, а вибратися назад стане вже дуже проблемно.

Для машин є місця для паркування, а далі шлях розходиться - праворуч до водоспаду, ліворуч через зарості до замку. Схоже, колись тут був якийсь туризм, але зараз усе зачинено. Я спустилася вниз і пішла крайньою лівою стежкою, бо інші ведуть або в інший бік, або просто до водоспаду.

Коли я приїхала, спочатку світило сонце, але потім раптово пішов дощ. Усе намокло, стежку майже не було видно через кущі та дерева, а рослинність ще й стала мокрою. Дійшла до костелу, але далі до веж уже не наважилася йти, бо сукня була мокра, а шлях туди значно довший і такий самий непростий, нічого не розчищено. Природа, як завжди, взяла своє.

Враження все одно дуже сильні - це справді особливе відчуття, коли торкаєшся історії, навіть того, що від неї лишилося.